«Життя за кордоном було дуже повільним». Історія українського студента, який мріє працювати у дефтек
Лев Лаптінов три роки тому повернувся додому з-за кордону, щоб бути студентом в Україні. Лев цікавиться штучним інтелектом та оборонними технологіями. Після загибелі його однокурсниці Дарьї Лопатіної він вирішив зосередитися саме на дефтеку. Лев працював над проєктами, пов’язаними з FPV, роботизованими системами та радіоелектронною боротьбою.
Про навчання в Чехії та Україні, перші розробки, вплив Дарьї Лопатіної та роботу в дефртеку Лев розповів в інтерв’ю DOU.
«Я був на першому курсі, але математику проходив разом із четвертим». Про навчання у Чехії
Ще до повномасштабного вторгнення я планував поїхати вчитися до Європи. Надивився в інтернеті, що, знаючи мову, у чеських університетах можна навчатись безкоштовно. План був такий: після коледжу піти на курси, вивчити мову, скласти екзамени й поїхати до Чехії. Та вийшло так, що я туди потрапив раніше. На початку березня 2022 року ми з мамою вирішили їхати до Івано-Франківська. А вже в потязі передумали: замість Івано-Франківська поїхали за кордон.
Нам не було куди їхати, і нас прийняв у себе незнайомий чех — чудовий чоловік. Він допоміг мамі знайти роботу, а мені — піти вчитися.
Ми виїхали з України, коли я навчався на першому курсі київського коледжу. Після переїзду я далі вчився там дистанційно. У Чехії я теж вступив на перший курс середньої школи (еквіваленту нашого коледжу) інформатики, електротехніки та ремесел у місті Рожнов-під-Радгоштем. І в київському, і в чеському коледжі я обрав спеціальність «Інженерія програмного забезпечення» (ІПЗ). Програма була майже ідентична, але тему, на яку в Києві виділяли місяць-два, у Чехії вивчали пів року. Це був непоганий коледж, але навчання для мене було надто повільним.
Так минуло кілька місяців, і я втратив інтерес.
Коли я почав прогулювати заняття, викладачі попросили мене звернутись до психолога
Після розмови з психологом мені запропонували індивідуальний план навчання. Відтоді я ходив на математику з четвертим курсом, а на всі інші предмети — зі своїм першим.
Отож я прийшов на першу пару з математики. Того дня саме був тест. Коли я його побачив, то здивувався: квадратні рівняння? Завдання були на рівні нашого восьмого класу. Я, до речі, навчався у школі без поглибленого вивчення математики. Тест я склав. А невдовзі після цього викладач із четвертого курсу запросив мене на олімпіаду з математики, де я посів друге місце.
Паралельно з навчанням у Чехії я закінчив другий курс у київському коледжі. Це означає, що я вже мав загальну середню освіту, необхідну для вступу до університету. Спочатку я розглядав як чеські, так і українські університети. Аж якось знайомий розповів про Київську школу економіки. Мовляв, круті викладачі — чому б не спробувати? Я написав мотиваційний лист, здав тест, пройшов співбесіду та отримав грант на навчання. Влітку 2023 року я повернувся в Україну і вступив до KSE.
«Моє ставлення до програмування за час навчання в Чехії дещо змінилося»
Я вважаю, що знайомства й спільнота — перша причина, чому варто вступати до університету. Якщо захотіти, знання можна здобути й онлайн, а от в університеті я отримав людей, з якими розвиваюся, росту і працюю разом.
Хоча раніше я навчався на ІПЗ, тут я обрав спеціальність «Штучний інтелект». Моє ставлення до програмування за час навчання в Чехії дещо змінилося: тепер мені ця робота здається одноманітною. Мені ж хочеться вигадувати щось нове, хочеться більше творчого підходу. Спочатку мене зацікавили наукові дослідження, але протягом навчання я побачив, як багато часу займає написання наукових робіт, і мені це не сподобалося.
GenAI Weekend в Українському католицькому університеті
До того ж теоретичну науку не завжди вдається застосувати в житті. Зараз я бачу більшу цінність у прикладних розробках. Так я створюю щось, що приносить користь, водночас задовольняю своє бажання досліджувати й не пишу купу сторінок наукової роботи. Зараз, на мою думку, технічні спеціалісти мають докладатися до розв’язання нагальних потреб воєнного часу. Колись пізніше, можливо, я й захочу написати докторську.
Я почав працювати ще на першому курсі й уже встиг попрацювати у трьох компаніях. На першому курсі я відчув, що вже можу щось створити. Моя одногрупниця Дарья Лопатіна покликала мене долучитися до проєкту з донаведення FPV. Це був мій перший практичний проєкт. Я зовсім не мав досвіду, тому довелося багато що опановувати вже в процесі.
Одногрупниця Дарья Лопатіна
«Я дізнався про її загибель зі студентського чату». Про Дарью Лопатіну
Ми з Дарьєю були студентськими buddies: познайомилися в перший день навчання, разом вчилися, допомагали одне одному, а пізніше працювали над проєктом. На другому курсі, коли їй виповнилося 18, Дарья пішла у військо. Це було цілком закономірно, адже мілітарна тема була їй близькою: вона їздила на вишколи, була інструкторкою. Шкодувала лише, що не зможе продовжити навчання, бо у нас лише очна форма — навчатися онлайн їй не дозволили.
Вона була такою людиною, з якою хотіли товаришувати. Спочатку ми по-різному дивилися на багато речей. Я щойно повернувся з Чехії, мав трохи інші погляди — більш європейські — і був далеким від теми війни. Даша ж була значно більш залученою. Попри це, ми не конфліктували, і вона спокійно висловлювала свою думку. Розмови з нею точно на мене вплинули. З часом я змінився і почав дивитись на війну під іншим кутом.
Я дізнався про загибель Даші зі студентського чату. Був ранок. Я прочитав повідомлення, але не сприйняв його, не зрозумів, що йшлося про неї. Живучи в Україні, звикаєш до новин про смерть. А потім у моїй голові ніби все склалося: Даша.
Михайлівський собор у день прощання з Дашею. Похмура погода пасувала до того дня
У перші дні дуже хотілося щось робити, і саме дії морально підтримували мене найбільше. Просто продовжувати навчання було неможливо, тож ми з одногрупниками та друзями Даші створили її куточок пам’яті. Ми робили різні оголошення, розповідали іншим про неї. Через декілька днів після загибелі Даші у KSE був welcome day для першокурсників. Туди ми прийшли зі своїм стендом і з наміром зібрати донати в пам’ять про Дашу. За донат ми пропонували накласти турнікет або політати на симуляторі. Зібрані гроші передали підрозділу, де служила Даша.
Після того, як загинула Даша, мої інтереси повністю змістилися на бік дефтеку. Раніше мене просто цікавили Data Science, розробки і штучний інтелект, а сфера застосування не мала великого значення.
«У цій сфері можна працювати». Про інтерес до дефтеку
Саме на проєкті з Дарьєю я навчився літати на FPV, і згодом це стало моїм хобі. Тоді ж мене зацікавили роботизовані системи. Дефтек перестав бути для мене чимось абстрактним — я побачив, що в цій сфері можна працювати. Зараз вона цікавить мене найбільше. Я зіткнувся з тим, що поріг входу в цивільний Data Science і дефтек сильно відрізняється.
У цивільний бізнес можна піти джуном, а от в оборонних компаніях хочуть бачити мідлів
Я пробував подаватися на різні посади. Мене хвалили на співбесідах, але не брали саме через брак досвіду. Тому я вирішив набивати руку в цивільному бізнесі й паралельно не припиняв цікавитись дефтеком. Так ми з друзями створили прототип дефтек-продукту, який мав певний успіх. Зараз цей проєкт на паузі, адже в нас не було достатньо ресурсів, щоб продовжувати. Проте, можливо, ми ще повернемося до нього, якщо буде запит.
А зараз я працюю в українській аутсорс-компанії. У нинішньому проєкті я займаюся прогнозуванням електрогенерації: ми створюємо продукт, який передбачає, скільки енергії споживатиме будинок і скільки вироблятимуть сонячні панелі. До цього було ще цікавіше: у попередньому проєкті ми працювали над тим, щоб зробити зв’язок менш вразливим до РЕБ. Для цього, як тоді здавалося, потрібно було виявляти й класифікувати засоби РЕБ. Спочатку я генерував дані, щоб потім на них тренувати моделі. Цей проєкт — гарний приклад цінності саме прикладних досліджень. З’ясувалося, що нашу ідею з РЕБами втілити можливо, але значно дешевше й не менш ефективно це вийшло б зробити простішими, «дерев’яними» методами.
Дрон, який Лев зібрав на курсі від KillHouse
Щоб працювати у проєкті з засобами РЕБ, я пройшов курс FPV-інженерії від KillHouse. Я люблю FPV-шки! У мене самого є кілька. Якби мав більше грошей, то хотів би ще перехоплювача. Дрони — найцікавіша для мене галузь у дефтеку. У мене є й НРК, але мені цікавіше літати, ніж їздити. Я вважаю, що літати на FPV не дуже складно, але потрібно багато тренуватися. Я вчився літати сам. Три дні я літав по десять годин і на третій день подумав: ого, мені вже вдається! Завдяки цьому хобі я став молодшим інструктором на курсі з базової загальновійськової підготовки (БЗВП) у KSE.
Вишкіл БЗВП від KSE із нацспротивом
Дефтек цікавить моїх однолітків у середовищі, до якого я належу. Хотілося б, щоб оборонні компанії заохочували йти до себе і навчали таких, як я, студентів, щоб ми могли відразу йти туди працювати, а не витрачали час на пошук релевантного досвіду. Хоча, на мою думку, ситуація вже покращується.
Зараз мені 20. Вже три роки я знову в Україні. Я повертаюся думками до життя у Чехії лише тоді, коли розповідаю іншим про себе. Жодного разу я не пошкодував, що повернувся. Як і темп навчання, життя за кордоном було дуже повільним. У мене склалося враження, що там вирватися вперед значно складніше. Водночас базові потреби і середній рівень життя вимагають мінімуму зусиль. У нас же треба старатися, щоб хоч чогось досягти. І, можливо, саме тому так багато людей в Україні залучаються до сміливих проєктів. Люди тут більш пробивні й ініціативні. Після повернення до України моє життя серед таких людей стало значно активнішим. Для мене це значить більше, ніж переваги життя в Європі.
Гадаю, моєю головною мотивацією повернутися в Україну стало бажання прожити цікаве життя. Таке, щоб, озираючись назад через 20 років, не було соромно і прикро.
