«Спочатку ми боялися, що прилетить згори, а тепер боїмося — що знизу». Історії українських айтівців у Туреччині, яка потерпає від землетрусів
6 лютого у Туреччині стався найпотужніший з 1939 року землетрус магнітудою 7,7 балів — станом на зараз кількість загиблих в країні становить близько 30 тисяч людей.
DOU поспілкувався з чотирма айтівцями, які з початком вторгнення рф в Україну переїхали до Туреччини. Вони розповіли про те, що відбувалося на вулицях їхніх міст, наскільки реально працювати в умовах надзвичайної ситуації та чи збираються переїжджати.
«У нашому багатоповерховому будинку „ожили“ меблі та гойдались люстри»
Юрій Янчук, Software Test Automation Engineer в EPAM Systems
Мерсін, близько 270 км до епіцентру
Я з родиною живу в Туреччині близько пів року. Тут вже давно мешкають мої знайомі, я чув від них багато схвальних відгуків, тому зробив вибір на користь цієї країни.
Мешкаю у Мерсіні — це місто на південно-східному узбережжі Туреччини. До епіцентру нещодавніх землетрусів понад 270 км.
6 лютого я прокинувся від сильних поштовхів (близько 6 балів у нашій локації, за офіційними даними). Майже відразу зрозумів, у чому річ: у нашому багатоповерховому будинку «ожили» меблі й гойдались люстри. Відчуття дуже неприємні, я боявся за життя і безпеку родини. Ми максимально швидко вибігли на двір. Протягом доби було два схожих епізоди.
Я взяв вихідний на пів дня, щоб розвʼязати побутові питання. В іншому ситуація стабільна, хіба що з невеликою поправкою на стрес. Проблем зі зв’язком та електроенергією не було.
Сьогодні у Мерсіні відносно спокійно, але сейсмічна активність ще присутня. Руйнувань серйозних немає, лише одна будівля, про яку я знаю, похилилася, але не «склалася». Є чисельні тріщини на фасадах і всередині будівель, зокрема в нашій квартирі — мікротріщини у перегородках стін. Також не витримали вікна та деякі вітрини у місті.
Щодо загального стану — місцеві жителі доволі пригнічені і в траурі. У багатьох є родичі в локаціях, що постраждали від землетрусів. На фото та дописи у чатах неможливо дивитися без болю.
Є дуже багато охочих допомагати — влада надавала автобуси, що везли людей на розбір завалів. Організовано пункти зі збору одягу, ліків, ковдр, інших теплих речей і предметів першої необхідності. Українська діаспора у різних містах Туреччини також організувала власні збори допомоги. Я роблю донати через перевірені джерела.
Наразі ми з родиною тимчасово перебралися подалі від епіцентру, ще вирішуємо, як бути далі.
Щодо реакції компанії, в якій я працюю: відповідальні служби ЕРАМ одразу контактували з людьми, які могли перебувати в зоні землетрусу, і запитували про необхідну допомогу. Також увімкнули спеціальні функції у внутрішній системі для моніторингу безпеки і надання допомоги спеціалістам та їхнім родинам. На щастя, всі співробітники у безпеці.
Водночас компанія розпочала перемовини з місцевим менеджментом і турецькою владою, щоб визначити, яка саме допомога потрібна. ЕРАМ швидко надіслала необхідні речі до постраждалих від землетрусу провінцій, оголосила внутрішню фандрейзингову кампанію і зобов’язалась на додачу зробити донацію коштів від бізнесу до Turkish Philanthropy Funds (TPF) через платформу Benevity.
«У перші дні після біди я не могла отямитися»
Раїса Швецова, QA Engineer у Beat Technology AS
Анталія, близько 700 км до епіцентру
Ми приїхали до Туреччини з донькою 11 березня. Я продовжила працювати у своїй харківській компанії. Після перетину кордону з Молдовою ми не знали, куди рухатися далі, житла в Кишиневі катастрофічно бракувало. Тоді побачили рекламу автобусних перевезень до Стамбулу — зупинилися на цьому напрямку, бо знали, що чимало речей у Туреччині доступніші, ніж у Європі. Однак після місяця життя в Стамбулі з його метушнею ми переїхали в Анталію, де набагато комфортніше й спокійніше. Там мешкаємо й досі.
Я дізналася про землетруси з інтернету і від знайомих, друзів, колег, бо в понеділок зранку, 6 лютого (день, коли почалися землетруси, — ред.), ми з донькою були на місцевому гірськолижному курорті Давраз. Дорогу до нього завалило снігом настільки, що всі, хто там перебував, опинилися в пастці. Всі писали й питали, як ми, а я не могла зрозуміти, звідки це занепокоєння. Та потім відкрила Instagram і побачила новини.
Перебування на Давразі справило на мене неабиякий ефект. Ми з донькою страшенно змерзли в автобусі, бігали по заметілі до місцевого буфету, щоб купити гарячого чаю. Жодних новин про те, коли дорогу відкриють, не було, тож я переживала, як би не застрягнути там довше, ніж на добу. Я розуміла, що виїжджати засніженим серпантином складно й небезпечно, і це діяло на нерви. А новини про землетруси геть не додавали спокою. Пощастило, що все ж знайшовся транспорт — можна сказати, вибралися дивом. Курорт розташований у 120 км від Анталії, і по мапі я бачу, що там досі постійно фіксуються поштовхи, хоч й слабкої магнітуди.
До місць з найбільш потужними поштовхами від нас близько 700 км. Сама я їх не відчувала, та деякі знайомі кажуть, що в їхніх будинках тремтіли вікна.
Думаю, в нашому місті нині все відносно спокійно. Всі намагаються жити, як і раніше. Туреччина оголосила траур, людей у тих кафе і місцях, до яких я звикла ходити чи пробігати повз, набагато менше. Що кажуть місцеві й влада? Запитують, хто винен у тому, що в сейсмічно активній країні будинки зводять з хиткими стінами й хто за цим має стежити. Я донатила на допомогу постраждалим, також планую зібрати для них теплі речі.
Трагедія однозначно вплинула на мою продуктивність: важко було зосередитися, дуже нервувала. Можна сказати, що ніхто особливо й не помітив мого стану, крім колег, з якими я спілкувалася по роботі й у розмові з якими плутала слова.
У перші дні після біди я не могла отямитися. Страшно було навіть лягати спати. Крім того, кажуть, що Анталія перебуває в другій зоні небезпеки. Для порівняння, Стамбул — у першій. Там вже давно прогнозують сильні землетруси.
Ми поїхали з України, щоби бути в безпеці. Для мене неабияк важливо, щоб мені й дитині нічого не загрожувало. Спочатку ми боялися, що прилетить згори, а тепер боїмося — що знизу. Можливо, ми все ж поїдемо звідси, і сподіваюся, що в нас буде можливість дістатися кудись безпечно. У Туреччині є моменти, які мене не влаштовують, однак я не планувала покидати країну найближчим часом. Але загроза землетрусу — не дрібниця, це серйозна причина замислитися про переїзд. Решта зручностей чи незручностей стають просто незначними на тлі цього.
«Ми звикли працювати в умовах, коли щось відбувається»
Олексій Назаренко, Director of Technology, Delivery manager, Technology Strategist у Valtech
Передмістя Анталії, близько 700 км до епіцентру
У Туреччину ми з дружиною та трьома дітьми приїхали, коли почалася війна. Ми мешкали в Чернігові, тож, коли зрозуміли, що ситуація стає критичною, буквально за три години спакували речі й поїхали, а за день місто вже оточили.
Нині мешкаємо в невеликому населеному пункті, яке можна назвати навіть селом, недалеко від Анталії. Відповідно ми навіть не відчули жодних поштовхів, коли почалися землетруси. Я дізнався про все з новин, і, звісно, згодом почали писати родичі із запитаннями, чи все в нас добре.
Я непогано знаю регіон, в якому трапилася трагедія — свого часу бував там. І, чесно кажучи, був шокований, хоча спочатку навіть не розумів, наскільки великий масштаб землетрусу. Річ у тім, що в тій частині країні мешкають багато сирійців, курдів, бо ця місцевість розташована близько до Сирії. І це бідна частина країни, якщо порівнювати з тим же Стамбулом чи Анталією. І забудова там відповідна — будівлі зводили з перших-ліпших дешевих матеріалів. Це одна з причин таких страшних наслідків.
Село, де ми мешкаємо, має чат жителів у соцмережах, куди після початку землетрусів почали писати місцеві — у багатьох у районі катастрофи є знайомі, родичі. Власне, за інформацією від них ми й зрозуміли, що все серйозно.
З доступних мені даних випливає, що жертв набагато більше, ніж говорять офіційні канали (наразі загиблих лише у Туреччині — близько 30 тисяч — ред.). Все ускладнюється тим, що за три місяці в Туреччині президентські вибори. І, наприклад, вчора у країні вирубили Twitter, оскільки президент Реджеп Ердоган закликав не слухати фейки й довіряти лише офіційним джерелам інформації. Але люди багато скаржилися на те, що допомога надійшла невчасно, що її замало, адже постраждали міста й містечка мають високу щільність населення.
У моїй компанії не так багато людей мешкають у Туреччині. Але один з колег — сирієць, чиї родичі перебувають у Газіантепі. Він розповів, що батьки не постраждали, але зараз вони ночують просто неба. Люди залишили свої будинки, бо бояться повторних поштовхів — ніхто не хоче опинитися під завалами. Але уявіть, як виглядає місто, в якому двомільйонне населення одночасно вийшло на вулиці... Виїхати чи заїхати туди неабияк складно — запроваджено надзвичайний стан. Тож мій колега, попри всі зусилля, поки не може забрати звідти близьких.
Наскільки мені відомо, в Туреччині людей загалом не попереджають про землетруси. Але місцеві кажуть, що мала спрацювати система оповіщення, коли поштовхи відбулися в першій локації. Чомусь цього не сталося. Та підкреслюю: це мої дані, а не офіційні заяви.
У регіоні, де ми мешкаємо з родиною, все спокійно. Хіба у школі доньки скасували заняття на тиждень, а мій друг — власник ресторану — каже, що в закладі порожньо, адже людям не до того. Є чимало волонтерів, які закуповують продукти та іншу допомогу.
Коли стався землетрус, менеджер з моєї компанії запитав мене, чи я в нормі. Я ж працюю, як і раніше. А оскільки кількість співробітників саме в Туреччині невелика й більшість мешкає біля Стамбула, якоїсь допомоги від компанії ми не потребуємо.
Ми з дружиною звикли працювати в умовах, коли щось відбувається (ми з однієї компанії). З неприємного — інтернет працює з перебоями. І вже який день у нас болить голова, що, ймовірно, може бути пов’язано з цими природними катаклізмами.
Я розумію, що поштовхи можуть повторитися — кажуть, це може періодично відбуватися ще протягом місяця, втім, найімовірніше, у тих же місцях, що і тепер. Але ми теж живемо у сейсмоактивній зоні, тож не почуваємось в цілковитій безпеці.
Переїжджати поки що не думаємо. Це рішення має бути виваженим, а у нас наразі немає внутрішнього ресурсу, щоб його ухвалити, тим паче з трьома дітьми кожен переїзд досить важкий.
«Потрібно не панікувати, а насамперед думати, що означає в такому контексті „безпечно“»
Олег, Solution Architect (ім’я змінено на прохання спікера)
Стамбул, близько тисячі кілометрів від епіцентру
У Туреччині я живу з весни 2022 року. Чому приїхав саме сюди? Бо я не є фанатом Європи загалом, її системи соціального устрою, укладу життя, звичок.
Наразі я мешкаю у Стамбулі. Місто далеко від епіцентру катастрофи, але інформація надходила звідусіль: соцмережі, новини, знайомі... Стамбул — одна з найбільш сейсмоактивних зон у Туреччині, тому не дивно, що про землетрус тут говорять усі. Це
Я спокійно відреагував на події. По-перше, я не параноїк. По-друге, куди рухатися, якщо почався зсув літосферних плит? Потрібно не панікувати, а насамперед думати, що означає в такому контексті «безпечно». За такого розвитку подій — це будинки із захистом від сейсмічної активності. Тут такі є. Звісно, в разі землетрусу вони теж ламаються, але бодай не «складаються», тобто вас не завалить. Я не знаю, чи будинок, де ми мешкаємо з сім’єю такий, — нині перевіряємо це. Біганина в такій ситуації — абсолютне безглуздя. Потрібні спокій, розрахунок і готовність до будь-яких обставин.
Туреччина — це громадянське суспільство з високими соціальними стандартами. Зараз вони роблять все правильно. Біля кожної міської адміністрації є пункти зборів, сотні волонтерів, у кожному великому супермаркеті — пункти здачі крові. Тисячі волонтерів в аеропортах чекають на вильоти до місця подій, на місцях трагедії працюють військові, поліція, є координація на рівні державних структур. Пробують боротися, хоч поки що погано, з мародерами на місці катастрофи — такі люди завжди були і є. Над ліквідацією наслідків зараз працюють чітко й адекватно.
Я чув, що тут «глушать» соцмережі, щоб не писали багато зайвого. Але загалом все більш-менш в нормі. Відчувається, що дещо повільніше працює інтернет. Чи це суперважливо? Мабуть, ні.
На мене як на людину і як на спеціаліста ця ситуація не сильно вплинула. Більше проблемою перейнялася родина — вони емоційніше за мене на все реагують. І загалом місто наразі сумне. Українці вже не вперше стикаються з бідою. Але якщо ми могли сказати, навіть матом, хто в цьому винен, то тут немає кого звинувачувати. Те, що там відбувається насправді, з новин незрозуміло. Як було незрозуміло багатьом, що відбувалося в Донецьку, Луганську свого часу. Те, з чим ми мали справу у
Коли ми сюди рік тому їхали з родиною, я точно знав, що вирушаю в сейсмоактивну країну і це лише питання часу, коли щось схоже станеться. Реальність така, що землетруси — це нормально. Ненормально, коли гинуть люди.
Представники компанії, де я працюю, запитали в колег з Туреччини, чи все гаразд. Я сказав, що все в нормі. І дотепер ми працюємо в штатному режимі. Так само поцікавилися ситуацією наші клієнти. Так, це екстраординарна подія і велика трагедія, але ніхто не удає, що таке не могло трапитися.
Компанія, з якою я співпрацюю, активно підтримує місцеве населення. Допомагає як на рівні бізнесу, так і через волонтерські організації. Активно долучається українська діаспора у Стамбулі. Йдеться про роботу з клініками, невідкладну медичну допомогу тим, кого витягнули з епіцентру подій. Тут все відбувається дуже системно — це ключове. Не було потреби створювати волонтерські мережі, щоб забезпечувати адресну допомогу, як ми це бачили свого часу в Україні. Злагоджено працюють місцеві ДСНС, «Червоний хрест», великі волонтерські організації, і це все координують державні структури на рівні муніципалітетів. Тому є відчуття, що з усім вдасться впоратися.