Як жити це життя і бути здоровим — розповідає дослідник старіння Олександр Коляда
Чи можливо прожити 150 років? Наскільки безпечні ін’єкції для схуднення? Чому ми досі не можемо вилікувати старіння — і чи потрібно це робити? Як Оземпік змінює не лише індустрію фастфуду, а й клімат планети?
Олександр Коляда, кандидат біологічних наук, дослідник старіння, співзасновник генетичної лабораторії «Діаген» пояснює, де наука вже дає відповіді на питання довголіття, а де індустрія поширює міфи і продає ілюзії. Публікуємо відео та скорочену і відредаговану текстову версію.
Інформація, наведена в цьому матеріалі, не є медичною консультацією чи рекомендацією до застосування будь-яких лікарських засобів або дієтичних добавок. Рішення щодо прийому препаратів чи інших засобів слід ухвалювати лише після консультації з лікарем.
Генетика чи спосіб життя: який фактор довголіття вирішальний
— Чи вже народилася людина, яка проживе 150 років?
Це відомий вислів Обрі ді Грея — одного з метрів цієї теми досліджень і пропагандиста ідеї, що жити довго можливо. Він багато виступав ще з нульових років, і десь у
Чому він так казав? По-перше, тому що кожні десять років ми живемо все довше і довше: за останні 70 років наша тривалість життя виросла на 30 років. Темп не сповільнюється, і це круто. Але на цей повільний, поступовий ріст накладатимуться ще й інновації, сингулярності, різні винаходи — і це ще пришвидшить весь процес.
— Який зараз рекорд?
З ним не все просто. Офіційний рекорд належить Жанні Луїзі Кальман — француженці, яка прожила 122 роки. Ще є багато кандидатів, які кажуть, що їм 300, 500 чи 1000 років. Але спеціальні комісії це відстежують і завжди спростовують. Тобто поки що ніхто ліміт не перейшов.
Дехто в нашому ком’юніті вважає, що й сама Кальман насправді підробила документи і прожила менше. Але тим не менше, люди, які живуть понад 115 років, трапляються постійно.
Жанна Луїза Кальман, джерело
— Хоч тривалість життя зростає, але не видно 90-літніх людей, які стали суперкласно виглядати, фізично себе добре почувати тощо. Чому немає змін? Адже зовнішній вигляд теж свідчить про здоров’я?
Буває, що свідчить, буває, що ні. Це не пов’язано на сто відсотків. Пластичні операції, підтяжки імітують молодість на певний час. Але питання в іншому: чи пов’язана тривалість життя з його якістю? У науці це називається lifespan (загальна тривалість життя людини) і healthspan (частина життя, яку людина проживає здоровою).
Середній тренд такий, що найкраще про здоров’я людини може сказати саме тривалість її життя: скільки людина прожила, настільки вона й була здоровою (але не без винятків).
Продовження життя не означає, що людину заморожують у камері без контакту з зовнішнім світом. Мається на увазі, що вона житиме, як усі інші, просто довше. Це не продовження старечого періоду, а розтягування всіх етапів життя від того моменту, коли почалася ця інтервенція. Якщо ти щось робиш із дитиною, щоб вона жила довше, то розтягуєш її період дитинства, дорослішання, старості. Якщо втручання відбувається в дорослому періоді — розтягується доросла фаза й старіння.
— А що впливає найбільше на тривалість життя? Генетика, чи все ж спосіб життя і звички?
Немає такого математичного апарату, який дозволив би порахувати по відсотках. Вплив генетики можна виміряти, він великий. Тільки це будуть не відсотки, а коефіцієнти спадковості. Вони набагато складніші.
Це означає, що до віку 90 років великий вплив має спосіб життя: що ти їси, скільки рухаєшся, чи медитуєш, танцюєш, стрибаєш тощо. А ось щоб переступити через
Наприклад, якщо в людини є брат чи сестра, які стали довгожителями, то ймовірність, що ця людина теж стане довгожителем, вища у 16 разів, ніж у будь-кого іншого.
— Тобто в теорії до 90 всі можуть дожити, якщо будуть за собою слідкувати, уникати хвороб, рухатися?
Оскільки зріст, колір обличчя, волосся, стать — різні, то й всередині все не може бути однакове. Наприклад, у когось є гени схильності до раку — і для такої людини паління смертельно небезпечне: воно забере в неї років двадцять життя. А в когось цих генів немає, зате є, скажімо, гени раку кишківника. І для таких людей велика кількість обробленого м’яса підвищуватиме цей ризик, а от палять вони чи ні — це шкідливо, але не фатально. Тому загальні принципи розсипаються на нюанси.
І може статися так, що ти, проживши все життя навпомацки, робив усе так, як випадково відповідало твоїй внутрішній інструкції, — і тому став довгожителем. А можна робити все за правилами, але не знати один нюанс — що, наприклад, не варто було їсти сіль через ризик гіпертонії. А звідки було це знати? Ніхто не підказав, і сіль забрала якусь частинку життя.
Тому так, до 90 років можна підібрати стиль життя під свої біохімічні й генетичні особливості. Поки що ми не знаємо, як саме це зробити, але в теорії це можливо. Можливо, років за
— Як може виглядати таке технологічне рішення? Щось на зразок чатботу, в який завантажуєш свої аналізи?
Це буде якесь комплексне рішення. Є лікарі, лабораторії, є магазини зі свіжими продуктами, є аптеки — весь цей комплекс працює. Він ставатиме складнішим: з’являться датчики, які вимірюватимуть тонші показники твоєї біохімії. Зараз це тільки глюкоза, пізніше буде, скажімо, кортизол, тестостерон.
З’являться більш підковані лікарі, які підуть у превентивну медицину, а не тільки в лікування. З’являться більш точкові ліки, які діють тонше, — і персоналізація буде повсюди. Продукти стануть більш функціональними. Тобто все буде як зараз, тільки на рівень складніше.
— Чому ми досі не можемо вилікувати старіння?
Передусім тому, що не всі погоджуються з тим, що старіння можна лікувати, що це захворювання. На одній конференції, присвяченій старінню, серед експертів провели опитування про те, чи старіння це хвороба. Приблизно 50% відповіли, що так, інша половина, що ні.
Ця дискусія триває довго, скільки я себе пам’ятаю в цій сфері, а це років 30. Бо якщо це хвороба, на неї можна зареєструвати клінічні дослідження, отримати фінансування від держави — наприклад, від США.
Якщо ж це не хвороба, доводиться вигадувати, навіщо тобі мільйони грошей на дослідження. І більшість дослідників старіння насправді шукають ліки від Альцгеймера, Паркінсона, раку, а по суті досліджують саме старіння. Простіше отримати фінансування, якщо говориш про конкретну хворобу.
А чи можна бути організмом, у якого немає старіння?
Є види з так званим занадто повільним старінням, яке практично непомітне. Класика — голий землекоп: маленька тваринка розміром зі звичайну мишку, яка живе під землею, і мала б за своєю фізіологією жити років два, а живе сорок. І головне, що вона не старіє. З певного періоду всі процеси в неї виходять на плато: зберігаються репродукція, зір, харчування, поведінка. У неї просто вимкнений процес старіння.
Голий землекоп, фото з Вікіпедії
До таких тварин також належать блакитний кит, гренландська акула, деякі лососеві риби, океанічний окунь і ще низка інших видів. Багато видів кажанів теж не мають старіння. Тобто кажан, миша й людина — насправді дуже близькі родичі. Це багатообіцяючий напрям, бо якщо в них вдалося вимкнути старіння природним шляхом, це означає, що воно — сюрприз! — не обов’язкове. Крім того, є якісь природні, генетичні технології, якими їм вдалося цього досягти. Бо ж кажани не їли броколі, не займалися спортом. Вони накопичили певні мутації, які вимкнули в них генетичну програму старіння — або зробили її такою, що ми навіть не можемо її помітити.
Інколи вдається пересадити частину генів, задіяних у довголітті цих організмів, іншим організмам. Наприклад, гени голого землекопа пересаджували мишам, і клітини миші жили довше.
Ми ще не знаємо всього, але деякі гени, пов’язані з довголіттям, уже виявлено. Їх перенесення до інших організмів підтверджує, що вони справді виконують свою функцію. Водночас таких генів багато, а технології їх перенесення поки що недосконалі: іноді вони працюють, іноді — ні.
— Я колись спілкувалася з людиною, яка розповідала, що в Китаї вже редагують гени дітей — у певних лабораторіях діток роблять розумнішими, гарнішими. Ти мав щось про таке чути, якщо це правда?
Частково це правда. Йдеться про єдиний задокументований кейс редагування геному людини. Так, це відомий випадок із біофізиком Хе Цзянькуєм та дівчатками, відомими під псевдонімами Лулу і Нана, який спричинив хвилю хейту і моральних роздумів. Китайський дослідник відредагував геном ще на етапі штучного запліднення. Після цього діти народилися з підредагованим геномом — у них вимкнули ген сприйнятливості до вірусу імунодефіциту, ВІЛ, бо їхній батько був носієм. Ідея полягала в тому, щоб такі діти не змогли страждати від цієї хвороби, бо навіть не сприймали б цей вірус.
Експеримент пішов не так, як слід. Цю технологію взагалі не варто було застосовувати, бо є інші способи народити дитину від ВІЛ-інфікованого батька. Є технологія відмивання сперматозоїдів від цього вірусу, але нею знехтували. Це було проти всіх моральних принципів. Дослідника посадили до в’язниці, він мав великі проблеми в науковій спільноті.
В однієї дівчинки, найімовірніше, все було добре, а в іншої редагування не тільки не спрацювало як слід, а й, найімовірніше, зачепило щось важливе. Але це єдиний випадок редагування дитини на етапі, коли ембріон ще формується.
Щодо «робити дітей розумнішими» — у нас немає одного чіткого кандидата на «ген інтелекту» і є проблема з вимірюванням інтелекту як такого. Але навіть якщо ми дійдемо згоди, що таке інтелект і які саме гени за нього відповідають, технології його підредагувати в нас немає. І ми поплатимося за це, бо якщо поміняти багато генів, у чомусь іншому будеш обділений — а в чому саме, поки важко сказати.
«ГМО-люди — вже не фантастика»
— Які цікаві відкриття чекають на нас наступні 5-10 років?
Думаю, багато відкриттів буде пов’язано з трансплантологією — це дуже перспективний напрям. Бо редагувати геном людей поки що вдається лише інколи, і це майже завжди сіра зона: з дорослими людьми таке робити заборонено. А от із тваринами — можемо. Тварин і без того вже використовують у трансплантології: мавпи, свині тощо. Але є генетичні ризики, пов’язані з інфекціями, і з тим, що свиня все ж не людина. Її треба трохи «підрихтувати». Уже проводять редагування свиней, щоб вимкнути гени, які заважають трансплантації.
Такі гуманізовані свині, а в майбутньому і гуманізовані мавпи — це шлях до порятунку великої кількості людей, яким потрібні трансплантації: серця, іноді стовбурового мозку, печінки, нирок і ще багато чого.
Тобто стати ГМО-людиною насправді не так важко. Це не фантастика — це відбувається вже. Просто такі методи лікування поки що спрямовані на рідкісні генетичні захворювання, здебільшого на рак. Але ця хвиля колись перекинеться і на мультифакторіальні захворювання.
Звідси один або кілька кроків до ситуації, коли з’явиться технологія чи індульгенція: робити зі здоров’ям усе, що завгодно і без наслідків. Їсти будь-що і не товстіти абощо. Такого ще немає, але той пул генів, який зараз тестується в клінічних дослідженнях, натякає, що дорога веде саме туди. Тому такі ліки, мені здається, теж з’являться.
Думаю, багато чого також буде пов’язане з мозком — нейролінки і подібні історії. Маск усе розповідає, що це для лікування захворювань, пов’язаних із мозком. Але від тієї зони мозку, куди спрямований нейролінк, до зони, яка відповідає за людське задоволення, — два-три пальці буквально. Тобто ніщо не заважає трохи пересунути таргет цієї терапії — і отримати фокус-зону задоволення. Як тоді виглядатиме суспільство? Як виглядатиме індустрія порно, шлюбу, індустрія солодощів — і взагалі весь соціум? Чи буде таке, чи ні — незрозуміло. Але якщо так, то все зміниться.
— Чи впливає на ці прориви штучний інтелект?
Зараз важко уявити хоч одне наукове дослідження, де не була б задіяна якась
У геномі людини приблизно 23 000 генів. А ти, наприклад, хочеш дослідити, як на кінчик пальця впливає певний препарат (я фантазую). Береш зразок, виділяєш звідти трильйон клітин, і в кожній із них є ті самі 23 000 генів. Треба виміряти експресію, тобто представленість роботи кожного гена в кожній клітині, щоб зрозуміти, на які клітини і як саме діє препарат.
Треба перемножити все, що ми щойно уявили: кількість клітин на приблизно 23 000 генів. І це лише один зріз даних. Якщо ж треба простежити, як дія препарату змінюється з часом, такі вимірювання повторюють багато разів. У результаті виходить датасет колосального розміру — і це лише один експеримент. Без штучного інтелекту рахувати це було б неможливо.
Здоровий спосіб життя: міфи та реальність
— Який найбільший міф про здоровий спосіб життя тебе дратує?
Це не так міф, як кілька когнітивних викривлень. Одне з них часто називають «помилкою натуральності». Це коли ми сприймаємо все натуральне як корисне для здоров’я, а все штучне, чи, скажімо, лабораторне, медичне — як некорисне. Чому так сталося — питання до еволюції, але так є.
Уявімо собі два йогурти. На одному намальована бабця в селі, поряд корова, луги, а на іншому — стоїть учений в окулярах, лисий, із пробіркою, і каже, що цей йогурт треба їсти. Рука тягнеться до першого. Нам здається, що це натурально. Хоча у нас немає компетенції зрозуміти за етикеткою, який йогурт на поличці кращий. Чому ж ми ухвалюємо це рішення? Суто емоційно. Нам здається, що якісь овочі та фрукти — це добре, а певні препарати — ні. Хоча є велика кількість сортів, які не тестувалися і можуть бути шкідливими для здоров’я.
Або, наприклад, локал фуд. Є такий міф у здоровому способі життя, що їжа, характерна для регіону, де ти виріс чи звідки походиш, більш підходить твоїй фізіології. Теж незрозуміло, на чому це твердження засноване. Наша біохімія склалася, за найскромнішими підрахунками, десь
Тому й буряк, й авокадо, і банан, і оливки — усе це були для нас не зовсім звичні продукти. Фізіологія не вміє їх розділяти. Для неї все це просто різні рослинки. Є свої особливості, але тим не менш — схильності перетравлювати різні тутешні ягоди і не перетравлювати авокадо у нас немає.
— Хтось може подумати: «Малину їсти не треба, треба щодня приймати БАД із тієї ягоди, або рибу не їсти, а натомість пити Омега-3, — і все буде чудово». Але ж це не так?
Ні, бо все працює в комплексі. Коли ми намагаємося витягти щось корисне з малини чи з яблука, все одно повертаємося до самої малини й яблука. У малині чимало клітковини та нетривіально велика, як для ягоди, кількість білка. Є кілька вітамінів групи В, є, звісно, вітамін С, ще кілька поліфенолів. Ще є вода — а це завжди добре. І це лише початок довгого списку всього корисного, що є в малині.
Можна витратити мільйони, щоб дістати супердобавку з малини, але щойно всі ці добавки збереш докупи, як знову отримаєш малину. Так само з яблуком і з усім іншим.
Люди, які п’ють омега-3, не живуть довше, ніж всі інші. Це не причина довголіття, це маркер того, що людина багато їла рибу. Помітили, що у людей, в яких в крові підвищений омега-3 індекс, є схильність до довголіття. Але це тому, що вони вели такий спосіб життя, де могли собі дозволити їсти цю рибу. Читай: заробляли певним чином. Були достатньо освічені, щоб про це знати. Читай: мали гарну освіту.
Тому добавки, які зараз популярні, я б розглядав радше як натяки на те, куди варто дивитися. Вітамін D — це натяк на прогулянку на свіжому повітрі. Добавки — це натяк на повноцінний різноманітний раціон.
— Але в Японії або на Середземномор’ї риби об’єктивно більше. Має значення, де ти.
По-перше, в Японії не їдять так уже й багато риби, як здається. Мені пощастило один раз побувати на острові Окінава. Ніде у світі не живуть так довго, як там. Але в окінавському раціоні риби майже немає.
Близько 70% калорійності окінавця складають батат і рис. І навіть такого звичного пункту раціону, як водорості, там майже немає, хоча це острів. Тобто традиційна їжа різноманітна, але зовсім не така, як ми собі уявляємо, — не з великою кількістю риби й морепродуктів.
Суші у великому японському місті ще треба пошукати, вони не всюди. По-друге, японці справді живуть довше. У чому тут причина? Може, у генетиці, може, в особливостях медицини, може, у ставленні до здоров’я, можливо, у специфічному ставленні до старіння, бо в них є культурні особливості.
Колись мені довелося побувати в Токійському інституті геронтології, який досліджує старіння. З померлими людьми проводять певні дослідження. Вивчають усе: від акупунктури до тонких молекулярних механізмів. Японія не зовсім така, як нам видається. По-перше, сучасний раціон японця не сильно відрізняється від раціону європейця чи українця. Це величезна кількість фастфуду і курятини.
По-третє, є велика спокуса подивитися, як хтось десь їсть, і сказати, що це причина його довголіття. А чому ми взагалі вирішили, що це причина? Ти бачиш столітню людину, яка щось їсть. Але її довголіття, як і все в нашому житті, заклалося набагато раніше. Те, скільки людина проживе — з погляду харчування, — значною мірою закладається в період від нуля до 20 років, а не тим, що вона робить у 70.
— Як доотримати вітамін D? Лікарі радять приймати його в українських широтах круглорічно. Скільки треба гуляти?
Є розрахунок, скільки треба гуляти, на якій широті, в який період часу. Для більшості країн Європи достатньо приблизно півгодини, щоб отримати добову норму вітаміну D. Йдеться про те, щоб до
Вітамін D насправді не підпадає під визначення вітаміну, його можна назвати таким лише умовно. Але це маркер твого перебування на сонці. Багато корисних речей відбувається, коли ми буваємо не вдома. Треба розуміти: не бачити прямого сонячного світла — це певний гріх проти природи. Ми намагаємося надолужити це вітаміном D, і лише десь це вдається.
І коли лікарі призначають вітамін D, магній, залізо, — це такі собі напівліки-напівплацебо
Вони, звісно, працюють, але не можна заперечувати й того, що багатьом їх призначають просто тому, що вони точно не зашкодять — ними майже неможливо отруїтися. Їхня спроможність невелика. Вони не вилікують поганий сон чи депресію, як це обіцяють деякі виробники магнію. Не позбавлять тривожності, не відростять волосся, як обіцяють від вітаміну D. Залізо теж не поверне радість життя. У них є свої ефекти, але на 90% того, що обіцяють ці добавки, вони насправді не здатні.
— Чи дійсно треба проходити 10 тисяч кроків на день? Або ж достатньо півгодини посидіти на лавочки з 40 відсотками відкритих ділянок шкіри і йти додому далі працювати. Або тричі на тиждень ходити в спортзал?
Це буде краще, ніж цілий день сидіти вдома, але гірше, ніж вести повноцінний здоровий спосіб життя, де багато рухаєшся й буваєш на свіжому повітрі. Це проміжний компроміс.
Є дослідження, які показують: якщо ти ходиш у спортзал, а весь інший час сидиш, — це набагато гірше, ніж навіть не ходити в спортзал, але рухатися впродовж дня. Тобто щоденна фізична активність, вплетена в спосіб життя, набагато корисніша, ніж ізольована. Хоча ізольована теж непогана, бо силові навантаження для м’язів — це чудово в плані уповільнення старіння.
До цього треба ставитися як до покемонів, яких ти збираєш: тут трошки нахилився, там пішов сходами. Лише два відсотки людей ходять сходами, коли поруч працює ліфт. Усі інші цим не користуються. Усе це складається в комплексний спосіб життя.
За нормами ВООЗ, має бути 150 хвилин помірної активності на тиждень або 75+ хвилин високоінтенсивної фізичної активності на тиждень. Можна перерахувати це на одиниці метаболічного еквіваленту, можна заморочуватися. Але суть така: вплетена в життя активність — крутіша. Дивишся серіал — постій, зроби щось стоячи. Коли стоїш, у навантажується велика кількість м’язів — це вже позитивна.
— А як щодо харчування? Можливо, варто їсти рис, батати і сподіватися на генетику?
Почнімо з того, що людина — тваринка всеїдна, здатна перетравити майже все, і вижити майже на будь-якому харчуванні. Крім того, є певний консенсус щодо того, що людині треба їсти. Він мігрує з одного гайдлайну в інший. За стартову точку можна взяти гарвардську тарілку: половина тарілки — овочі, упереміш із ягодами й трохи фруктів; чверть тарілки — якесь джерело білка (риба, м’ясо, бобові); і ще чверть — гарнірна група, тобто вуглеводи: цільнозерновий хліб, цільнозернові макарони, нешліфований рис, гречка й подібне.
Навколо цієї тарілки й обертається весь консенсус щодо здорового харчування. Усе інше — це вже тонкощі: скільки саме овочів, як варити картоплю, щоб у ній залишалося більше резистентного крохмалю, які ягоди обирати, риба яких сортів і якого вилову має бути — і тоді це вже виходить цілий довгий підручник. Але коротко харчування має виглядати саме так.
Візуалізація Гарвардської тарілки
— А десерти?
Залежить від того, скільки їх їсти. Є формалізовані норми по цукру — від 25 до 50 г доданого цукру на день вважається максимальним лімітом для здорового життя й довголіття. Це вже треба перераховувати на конкретні десерти.
Але їжа має ще й іншу складову. Ти ж їси не тільки заради здоров’я. Якщо подумати, що впливає на те, що ти береш із полички холодильника, — там же ціла безодня факторів. Якісь почуті знання від блогера. Підрахунок калорій, зроблений у таблиці Excel. Голос мами в голові: «Спочатку суп, потім друге, потім десерт». Власна фантазія про ідеальне тіло.
Тож частково десерти для задоволення можуть бути. Є корисні десерти, де нуль цукру, із цукрозамінником: наприклад, пудинг зі стевією тощо.
Оземпік — чи справді ліки від ожиріння подовжують життя?
— Усе активніше набирають популярності препарати Оземпік, Мунджаро. Чи означає це, що можна хакнути організм — з огляду на те, що найбільша шкода від фастфуду полягала в ожирінні від калорійності цієї їжі?
Тут є дві лінії. Основна шкода цих продуктів пов’язана з надмірною калорійністю. І ми її здебільшого позбавилися. Питання ожиріння на планеті вже майже не стоїть так гостро. Ми точно знаємо, як худнути: менше їж, більше рухайся. Або фармакологічним шляхом: кількома уколами GLP-1 (прикладом якого є Оземпік).
Але фастфуд, окрім калорійності, несе ще й інші, менш очевидні за впливом ризики. Наприклад, це елемент «порожніх калорій» — коли калорії є, а мікронутрієнтів мало. Грубо кажучи, це м’ясо та хліб, а вітамінів та фітонутрієнтів ще треба пошукати. Якість продуктів, із яких усе готується, зазвичай низька, бо це дешево, тому й олія, яку використовують, здебільшого не найкраща.
Велика кількість солі, цукру, жиру так впливає на мозок, що потім звичайна їжа здається несмачною. Ці ризики залишаються. Чи шкідливо це для довголіття? До певного часу це буде гаразд, але організм, звісно, не подякує. Дякуватиме він за ягоди й броколі.
— Яке твоє загальне ставлення до GLP-1 препаратів?
Позитивне. Чому ні? Це класні ліки зі своїми позитивними і побічними ефектами, як і будь-які препарати.
Хтось, мабуть, думав, що можна їсти гомеопатію — там немає ні ефектів, ні побічних ефектів. У всіх реальних ліків є і те, і інше. Питання лише в балансі й правильному лікарському призначенні.
— Чи будуть якісь нові винаходи на цій основі найближчим часом?
Будуть, бо GLP-1 — це ж тільки один пептид, глюкагоноподібний пептид-1, а в нього велика родина. Новітні препарати вже потрійні за дією — тобто діють одразу на три рецептори, не лише на один. І зараз ринок якраз наповнюється такими препаратами.
Але найцікавіше те, що на одній з наших щорічних конференцій у Європі, присвяченій біології старіння, прийшли представники фармкомпанії, яка виробляє один із цих препаратів. Вони почали свою доповідь буквально так: «Дуже вам вдячні, що ви стільки років шукали ліки від старіння, — але ми їх уже знайшли, ось вони».
Ми зараз не впевнені стовідсотково, але за всіма маркерами ці препарати, схоже, продовжують життя. І найбільше дивує те, що це не тільки за рахунок схуднення. Можливо, задіяний ще й інший механізм — можливо, психологічний, пов’язаний зі зміною поведінки людини, можливо, молекулярний. Поки що незрозуміло, але ми бачимо покращення всіх маркерів, пов’язаних зі старінням: епігенетичний вік, довжина теломер, метилювання ДНК — усе, що можемо виміряти, змінюється.
І може так статися, що один із секретів довголіття — менше їсти — прийшов до нас у вигляді ін’єкції. Оземпік нічого не змінює в біохімії. Він просто змушує людину менше грюкати дверима холодильника.
До речі, багато експертів сходяться на тому, що варто робити від 24 до 36 жувальних рухів на кожен шматок їжі, залежно від її густини. У середньому людина робить
— Чи будуть GLP-препарати в пігулках?
Вони вже зареєстровані, вже є на ринках у світі. В Україні, здається, ще ні, але це питання часу.
У США колють собі ці препарати 12% американців. Це неймовірно багато. І це змінює буквально всю індустрію — маю на увазі і харчову. Це змінює економіку країн, впливає на ВВП там, де зареєстровані фармкомпанії. Ми вже бачимо ефекти GLP-препаратів на клімат, на економіку, на поведінку людини. Ми цього ще не до кінця розуміємо, але живемо саме в період цієї революції. Навіть на клімат вплинули через те, що стали менше їсти завдяки Оземпік — бо навіть 12% американців це величезна кількість людей. І це тільки початок.
Про біохакінг і звички, що віддаляють старіння
— Як ти ставишся до Браяна Джонсона? Чи вважаєш, що він рухає індустрію експериментами над собою? Чи є вже якісь позитивні чи будь-які висновки з його діяльності?
Людина, яка справді експериментує над собою, заглиблена саме в це. У неї немає часу знімати тіктоки, строчити по п’ять твітів на годину, як це робить він, паралельно знімати фільми для Netflix і вести бізнес. Тому Браян Джонсон — це все ж таки медійний, маркетинговий проєкт. Він популяризатор чи то біохакінгу, чи то здорового способу життя нового гатунку, на який явно є попит. У цьому є і позитивні моменти, і негативні.
Браян Джонсон / © instagram.com/bryanjohnson_
Ставлення науковців до Браяна Джонсона змінюється чи не протягом доби. З одного боку, він неймовірний популяризатор, який привертає увагу до цієї теми. І за це йому велика подяка, бо люди дізналися, що існують датчики глюкози, що можна рахувати калорійність. Що якщо ти мультимільйонер, твій раціон усе одно може бути веганським і складатися зі шматка броколі, квашеної капусти й авокадо.
З іншого боку, треба розуміти, що це комерційний проєкт. Блогер щодня здає аналізи, викладає у мережу діаграми розміру свого пеніса, хизується перед усім світом, наскільки гарну має ерекцію (хоч і не каже, що вживає для цього препарати). А ще продає добавки, які нібито покращать здоров’я всім. Незрозуміло: цю добавку він рекомендує тому, що вона йому подобається, чи тому, що матиме прибуток? Це вже не має стосунку до науки.
Він проводить експеримент, але це не експеримент заради відкриття чогось нового у світі. Тобто всі знають, що треба пити вітамін D, а він пропонує обрати серед двадцяти препаратів найкращий.
До того ж ми бачимо побічні ефекти. Він зараз має аутоімунний гастрит — невиліковну хворобу. Зрозуміло, що не останню роль у її розвитку зіграло те, що він ковтає по сто пігулок на день. Тому моє ставлення до нього суперечливе.
Ми загалом зазвичай маємо дякувати Браяну Джонсону та іншим біохакерам, бо це безкоштовний експеримент для нас усіх. Тому подивимося, що з ним станеться, поки він веде такий спосіб життя, — а це, що важливо, ще не дуже довго. Він займається цим лише п’ять років.
— Як продовжити свою розумову, мозкову діяльність?
Базовий рівень — це просто здоровий спосіб життя. Усе, що корисно для здоров’я, корисно й для мозку, бо мозок — теж шматочок тіла. Усе, що працює для решти організму — здоровий сон, фізична активність і все інше, — корисне і для мозку.
Треба зважати ще на те, що недолікована депресія пришвидшує старіння мозку та, передусім, настання хвороби Альцгеймера.
А ще кожен доданий рік освіти позитивно пов’язаний із маркерами молодості мозку. Є навіть розрахунок, що додаткова вища освіта продовжує тривалість життя ще на кілька років. Це, скоріше, працює через систему когнітивного резерву — згрубша кажучи: це скільки всього мозок здатний зробити. Найпримітивніший показник — це кількість слів, які знаєш. Старіння мозку пов’язане саме з тим, що починаєш забувати слова.
Сьогодні відомо, що розвивається саме той домен мозку, який тренуєш. Не можна натренувати математичні здібності мовою чи просторові здібності математикою. З чим працюєш, з тим і приходиш до старості. І тут може спрацювати стратегія: прийти до старості максимально заповненим у різних доменах, щоб було що втрачати, — і повільніше з’їжджати з тієї гірки.
Якщо порівнювати інтелектуальні навантаження з фізичними, виявляється, що фізичні для мозку корисніші. Парадокс: якщо вибираєш між півгодиною розв’язування кросвордів і півгодиною бігу — бігти для мозку корисніше.
Тож в ідеалі має бути збалансоване різноманітне харчування — раз. Фізична активність — два. Здоровий сон і все, що з ним пов’язано, — три. Адекватне ставлення до медицини — обов’язково чотири: коли в тебе є лікар, ти знаєш, як з ним спілкуватися, здаєш аналізи, довіряєш науковому підходу, а не всьому іншому, — це невід’ємна запорука здоров’я в сучасному світі. Критичне мислення можна додати окремим підпунктом.
Це і є здоровий спосіб життя — і мозок до нього долучається так само, як і все інше тіло. Мені ніколи не траплялося публікацій щодо специфічних, окремих впливів саме на мозок.
— Якби ти зараз міг інвестувати сто і більше мільйонів доларів в індустрію довголіття, куди б ти їх вклав?
Я б інвестував у власні дослідження. Або, принаймні, у проєкт, де я розумів би всі молекулярні процеси, які він досліджує.
Джефф Безос, наприклад, інвестував кілька мільярдів доларів у біотехнологічний стартап Altos Labs, обравши один із багатьох шляхів, пов’язаних із продовженням життя, — це епігенетичне репрограмування. Ідея в тому, що коли клітини старіють, першим і найважливішим виходить з ладу епігеном — механізм регуляції роботи генів. Це найслабша ланка. І на неї можна впливати різними шляхами. Проєкт зібрав найкращих учених світу з різних лабораторій, і багато з них тією чи іншою мірою працюють на Altos Labs.
Я сам не найбільший прихильник саме теорії епігенетичного репрограмування, але вона мейнстрімна — більшість людей у науці зараз кажуть, що копати треба саме туди. Мені просто здається, що є ще й інший, глибший рівень, до якого ми зрештою дійдемо, але з чогось треба починати.
— І наостанок: які у тебе є звички, що віддаляють старіння?
У мене є звичка перевіряти новини на достовірність. Дуже гарна звичка, усім раджу. Коли бачиш інформацію, начебто щось продовжує життя чи виліковує від усього, — перевір.
Ще — спати стільки, скільки мені треба. Мені потрібно дев’ять годин. Довгими десятиліттями тривав цей експеримент, поки я визначив, скільки мені насправді потрібно спати. Якщо сплю менше — все йде погано, і мені треба це якось компенсувати. Це звичка, але в кожного ця цифра своя.
Також маю звичку їсти броколі сирою, а не варити. Можна просто обдати окропом. А якщо після цього ще занурити її в холодну воду, вона стане хрумкою. У напіввареній хрумкій броколі залишається все, що потрібно.
Ще одна звичка — заморожувати ягоди. У мене морозилка завжди повна ягід. Варю компот, роблю смузі, різні десерти — все, що завгодно. Ягоди — це найкраще, що може бути серед усіх фруктів і продуктів харчування загалом.
— До речі, смузі корисне? А детокс-коктейлі, соки? Яка між ними різниця?
Залежить від того, з чого воно складається. У детокс-коктейлях, звісно, немає жодного детоксу, це велика афера нульових років. Немає жодної системи детоксикації, бо немає від чого детоксикуватися, немає ніяких шлаків, тож не може бути й детоксу.
Якщо робити смузі, додати туди, наприклад, ложку протеїну — це добре. Або вівсянка, трохи молока, знову ж таки ягоди чи зелень — теж окей. Не бачу тут жодних проблем зі смузі.
Сік — це гірше, ніж цілий фрукт, але краще, ніж Coca-Cola. А Coca-Cola Zero — більш-менш нормальна історія. Так, це не найкраще, що може бути. Проте найгірше в звичайній колі — це цукор. Щойно прибереш його звідти, то залишається стевія. До такого продукту претензій уже мінімум.
— Це окей, коли люди кажуть, що їм достатньо спати чотири години?
Такі люди є, просто їхня частка десь приблизно
