«Не варто гнатися за красивою картинкою». 9 порад від айтівців для переїзду в село
Життя в селі має низку переваг — автономність, тиша, відсутність сусідів за стіною. Однак його не варто романтизувати — кажуть айтівці, які переїхали у приватну оселю. Фізичної роботи додасться, потрібно постійно вкладатися у дрібні ремонти, а ще мати надійне авто.
DOU поспілкувався з айтівцями, які придбали хату в селі, і зібрав 9 порад про те, як обрати будинок і подбати про автономність у ньому. А ще, на що зважити під час переїзду та від чого доведеться відмовитися, якщо обираєте жити далеко від міста.
1. Як зрозуміти, чи вам підходить життя в селі
2. Як підійти до пошуку житла
3. Що врахувати перед купівлею
4. Який транспорт обрати
5. Як зробити дім енергонезалежним
6. Чи можливе село без фізичної праці
7. Які навички доведеться опанувати
8. Що зміниться у соціальному житті
9. Як насолоджуватись життям у селі
1. Зробіть «тест-драйв» через оренду або дачу
Операційна директорка Ната Швед більшу частину життя провела за містом. Виросла у селі, що за 15 кілометрів від Києва. Згодом переїхала у столицю. Каже: хоч село було близько, її ейфорія від доступу до всіх благ цивілізації в Києві довго не минала.
З часом Ната зрозуміла, що їй таки бракує простору та доступу до землі. Вони з чоловіком поступово планували повернутися до приватного будинку. Влітку
«Ми почали думати про переїзд за місто, адже це дає певну незалежність. Був такий „фан-факт“: ми вже купили землю, а мій чоловік ніколи не жив у приватному будинку. Я і сама до кінця не знала, чи справді хочу цього, була тяга до міського комфорту: „Сільпо“ через дорогу, кінотеатр за пів години пішки та метро в 10 хвилинах. Я побоювалася: а що, як це вже не моє?» — згадує айтівиця.
Тому на перший час вирішили орендувати будинок, а тоді визначитися, чи переїжджати остаточно. Це перша порада всім, хто хоче жити в селі, каже Ната:
«Розумію, десь у глибині України можна купити хату з ділянкою за $5000 і платити комусь за оренду не дуже хочеться, бо за ці гроші можна вже мати своє. Але на Київщині ціни зовсім інші, за безцінь нічого не купиш [для порівняння, на Київщині ціни можуть сягати $100-200 тис. — ред.]. Тому такий іспит на сумісність із сільським життям необхідний».
«Тест-драйв» сільського життя можна зробити й по-іншому — поєднувати його з життям у місті. Наприклад, Володимир Урошлєв, Test Automation Engineer, живе у Львові, але водночас має дачу за 45 кілометрів від міста — там проводить багато часу і додає, що це своєрідний «бекап на випадок непередбачуваних обставин у місті».
«Майже кожні вихідні я на дачі. Коли тепліше, то всією сімʼєю приїжджаємо. Це „розрядка“ від напруженого і тісного міста. Наразі не стараюся переїхати на 100%», — ділиться Володимир.
Дача Володимира Урошлєва
2. Визначте свої очікування від села, перш ніж шукати житло
Життя в селі може бути дуже різним, ділиться Леся Кушнір, Senior Delivery Manager. Це може бути будиночок у котеджному комплексі за великим містом з усією інфраструктурою, хата біля асфальтованої дороги в густонаселеному селі на рівнині або ж віддалена ділянка в горах.
«Це різні формати, які вимагають різного рівня „зайнятості“. Я би передусім запитала себе, чого хочу від переїзду. І, залежно від відповіді, шукала б підхожий формат», — ділиться айтівиця.
Леся із сім’єю обрала життя в горах — вона мала землю в Карпатах, що належала бабусі і дідусеві.
«Там минуло моє дитинство, з яким повʼязані найпрекрасніші спогади. Влітку
2021-го року ми з чоловіком вирішили побудувати там будинок під здачу і зробили дорогу до ділянки. Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, поїхали туди ми з родиною, як в найбезпечніше місце, яке могли уявити. Вже в перший тиждень вирішили залишитися жити в горах на постійній основі», — пригадує айтівиця.
А ще Леся мала давню мрію — завести альпак. Так і реалізувала проєкт «Хитра стайня», про який раніше розповідала в інтерв’ю DOU.
Альпаки Лесі Кушнір
BA Competence Manager Євгеній Клюкін переїхав у село на Миколаївщині навесні 2025 року. Каже: із сім’єю хотіли більше простору, автономності й спокійного середовища для дитини.
«Будинок уже був, але приватний дім — це завжди постійне облаштування. У нас великий двір, сад, ми свідомо пішли в господарство: завели курей і гусей, загалом близько 70 птахів. Також на подвірʼї маємо понад чотири коти», — ділиться спеціаліст.
Він додає, що людині, яка не готова відмовитися від переваг міської інфраструктури, переїжджати у віддалені населені пункти буде складно.
«Я б радив не гнатися за красивою картинкою, а дивитися на практичні речі: воду, дороги, відстані, стан будинку. Треба одразу закладати бюджет на ремонт і обслуговування. І головне — чесно відповісти собі, чи готові ви працювати руками щодня, а не лише „іноді для настрою“. Город — на любителя».
Господарство Євгенія Клюкіна
Але якщо таки хочеться працювати на землі, не обов’язково заводити тварин. Наприклад, Володимир Урошлєв висаджує власний ліс хвойних дерев:
«Переважно саджаю по периметру для формування вітро-бар’єру та візуального паркану і так, щоб у майбутньому була гарна тінь. Наразі маю сосни (звичайна, кримська, жефрея), ялину європейську, ялину сизу, дугласії, модрину, секвою, севоядендрон велетенський, кипарисовики, метасеквою китайську, кипарис болотний і ще трішки екзотики», — ділиться айтівець.
Хвойні дерева Володимира Урошлєва
Інший досвід був у Владислава Ветрюка, засновника сервісу U&Me — він, навпаки, хотів залишатися ближче до міської інфраструктури, тому придбав будинок у Гостомелі. Вони з дружиною шукали комфортне поєднання заміського життя та міської доступності.
«Нам було важливо залишатися поруч із друзями та знайомими. Також критичне значення мала логістика: могти швидко дістатися на машині до магазинів. І зручна транспортна розв’язка та якісне дорожнє покриття», — ділиться Владислав.
Рішення про переїзд було прагматичним і продиктованим досвідом попередніх «воєнних» зим, пригадує чоловік. Крім того, у подружжя народилася дитина, тому ще одним критерієм при виборі житла був готовий ремонт:
«Якраз перед повномасштабним вторгненням ми завершили ремонт у своїй трикімнатній квартирі в Харкові. Вклали туди величезні кошти та зусилля. Повернулися з-за кордону, лише тиждень встигли там пожити — і почалася велика війна. Після такого досвіду ми з дружиною зрозуміли, що ще один ремонт не готові робити. Це не окупається ні емоційно, ні фінансово. Тому під час вибору будинку в Гостомелі нам було вже байдуже на ідеальну якість оздоблення — головне, щоб там було зручно з дитиною», — додає айтівець.
3. Оцініть стан будинку та продумайте логістику перед купівлею
Перш ніж придбати будинок, краще оглянути його зі спеціалістом, бо інакше можна отримати «зворотний джекпот», каже Володимир Урошлєв.
«Повинен бути базовий побутовий пакет: електрика, вода, тепло та інтернет. Також важливий доїзд. При купівлі будинку в мене була електрика (5 кВт), вода від централізованої системи в селі (провів попередній власник), інтернет (оптику) вже підключив самостійно», — розповідає айтівець.
При пошуку житла можна поспілкуватися безпосередньо з місцевими, додає Лариса Тіміш, QA Lead у Global Teams. Вона народилася й виросла в селі Ванчиківці у Чернівецькій області. Після навчання за кордоном повернулася туди вчителювати у місцевій школі. Потім почала працювати в ІТ. Каже, що у її селі є багато будинків на продаж.
«Краще подивитись більше варіантів, поговорити із сусідами, спробувати торгуватися з власником», — радить айтівиця.
Раніше Лариса розповідала DOU, що одним із викликів для неї був доїзд до офісу в Чернівцях. Без автомобіля доводилося їздити маршрутками, які не завжди курсують за розкладом.
Тож наші співрозмовники радять продумати логістику заздалегідь. Особливо якщо йдеться про переїзд із дітьми. Наприклад, QA Manager Геннадій Міщевський, який нині служить у Силах оборони, переїхав у приватний будинок у 2020 році. Поштовхом до цього стало народження другої дитини.
«Будинок розташований у селі, хоча селом це місце назвати складно. Тут є KFC, McDonald’s, Novus, торгово-розважальні центри — фактично вся міська інфраструктура. Головне, що варто враховувати під час переїзду в будинок, — це наявність шкіл і дитсадків.
Треба чітко розуміти, як із цього населеного пункту добиратися туди, куди потрібно: на роботу, дітям — у школу, на гуртки, згодом в університет. Чи є громадський транспорт, як часто він ходить, скільки часу займає дорога. Якщо без машини нікуди — це теж потрібно одразу прийняти як факт», — каже спеціаліст.
Геннадій додає, що для його сім’ї головною складністю при переїзді був ремонт. Його робили наймані працівники.
«У моєму випадку все ускладнювалося лише логістикою: від квартири, де ми тоді жили, до будинку — близько 2,5 кілометра. Я регулярно їздив туди контролювати роботи — або машиною, або електросамокатом», — додає айтівець.
Будинок Геннадія Міщевського
А Леся Кушнір поділилася, що мала складнощі з перевезенням речей — їх вивозили з Києва у розпал знеструмлень і підлаштовувались під роботу ліфтів.
«А в горах машина з речима просто не змогла піднятись до нашої ділянки, і ми перевантажували речі на „локальний“ транспорт», — пригадує айтівиця.
Фото Лесі Кушнір
Євгеній Клюкін додає, що будь-які серйозні питання передбачають поїздку в місто. У його випадку географічно найближчі міста — Київ та Одеса, сотні кілометрів до кожного.
«Найскладніше — інфраструктура, медицина й сервіси. Магазини локальні, якість — лотерея, доставки їжі немає, з лікарями все непросто. А ще найближча лікарня від нас — 20 кілометрів розбитої дороги, „швидку“ чекати не буде сенсу», — пояснює айтівець.
4. Майте надійний транспорт (бажано позашляховик)
Без автомобіля в селі буде складно, діляться наші співрозмовники. Автівку теж краще обирати залежно від розташування. Наприклад, сім’ї Лесі Кушнір після переїзду в гори довелося придбати позашляховик, щоб могти цілорічно доїжджати додому.
«Наші діти — школярі, і ми двічі на день їздимо до міста, щоб відвезти і забрати їх з навчання», — пояснює вона.
Фото Лесі Кушнір
Володимир Урошлєв зі Львова радить обирати економне авто. Це може бути й електромобіль:
«Я часто їжджу з міста і назад (до 50 км в один бік), і це зʼїдає багато пального. Треба закладати в такий стиль життя електромобіль або економну машину. У мене тут фейл, може, в майбутньому обміняю свій бензиновий SUV», — каже айтівець.
На громадський транспорт покладатися не варто, навіть якщо село розташоване в передмісті, каже Владислав Ветрюк:
«У селі ти стаєш заручником автомобіля. Таксі тут — не така доступна річ, як у місті, а на громадський транспорт у морози покладатися не варто. Маршрутки можуть просто не виїхати».
5. Подбайте про автономність
Щоб стабільно працювати й мати воду та тепло в будинку під час знеструмлень, айтівці радять заздалегідь подбати про автономність.
«Без світла, тепла, води, інтернету жити і працювати буде неможливо. У нас опалення — це пічка і паровий котел, вода з двох криниць, а для роботи маємо генератор, EcoFlow та „оптику“, щоб бути максимально незалежними», — розповідає BA Competence Manager Євгеній Клюкін.
Так само і Леся Кушнір — ще в перший рік після переїзду в гори сім’я придбала Starlink, EcoFlow і кілька генераторів. Каже, цього набору їм достатньо.
Геннадій Міщевський для стабільності інтернету провів оптоволокно, а щоб обігрівати будинок, додатково облаштував камін.
Операційна директорка в Brights Ната Швед каже, що після переїзду в село за Києвом вони з чоловіком спершу купили інвертор і батареї. Згодом з’явився і генератор, бо електрики іноді не вистачало для зарядки батарей.
«Також ми налаштували систему SmartHome, яка автоматично вимикає енергоємні прилади, щойно зникає світло, щоб зберегти заряд саме для робочих потреб», — каже Ната.
Владислав Ветрюк з U&Me, окрім генераторів і батарей, облаштував разом із сусідами свердловину: достатньо під’єднати генератор, і вода буде у всіх. А ще радить врахувати потребу контролювати мікроклімат у будинку.
«У квартирі все просто: мережа подає тепло, а ти лише іноді регулюєш вологість. У власному будинку ти сам собі інженер. У мене є газовий котел, водяна тепла підлога на нульовому поверсі та радіатори по всьому будинку. Термостати на радіаторах не розвʼязують усіх проблем. Треба постійно стежити за температурою на вулиці. Другу зиму поспіль цей „менеджмент тепла“ не дає розслабитися», — каже Владислав.
6. Зважте, що фізичної роботи побільшає, і будьте готові до фінансових вкладень
У селі фізичної роботи точно побільшає — про це кажуть усі наші співрозмовники. Втім, це не обов’язково недолік, зазначає Ната Швед. На її думку, побутові справи в будинку чи робота надворі може стати альтернативою спортзалу.
«Ми сидимо по 10 годин за комп’ютером у згорбленому стані, а потім йдемо в спортзал, щоб „помахати руками“. У селі ти отримуєш таку активність безплатно.
У мене немає дітей чи собаки, водночас я багато працюю. Раніше 300 кроків на день у квартирі були типовою ситуацією. З цим хотілося боротися. У селі це значно простіше: тут більше площі, і навіть звичайні побутові справи змушують тебе рухатися», — міркує айтівиця.
Ната Швед з чоловіком і котами
У селі рутина урізноманітнюється — від розчищення снігу до нібито банальних справ, як-от вивіз сміття. У місті бак стоїть під будинком, а в селі кожна громада вирішує це по-своєму, і шлях не завжди простий, каже Ната.
«Важливо, щоб люди, які переїжджають із міста в будинки без центрального водогону чи з пічним опаленням, чітко бачили межу між очікуваннями та реальністю. Тріскіт дров у каміні — це дуже романтично, але рівно до того моменту, поки вам не доводиться вставати посеред ночі, щоб підкинути дров. Бо якщо цього не зробити, на ранок у хаті буде дуже холодно», — ділиться спеціалістка.
Тестувальниця Лариса Тіміш, яка живе у селі поблизу Чернівців, додає, що обсяг роботи залежить від того, як буде облаштоване подвір’я (газон чи плитка) і чи є щось, крім будинку (сад, город, тварини).
«Якщо живе одна людина й готова працювати без чіткого графіка, то справлятися реально — але лише за умови, що немає додаткових клопотів, як-от город чи догляд за тваринами. Тут річ не лише в обсязі роботи. Якщо людині таке життя не подобається, то буде дратувати навіть невеликий обсяг», — пояснює айтівиця.
Сільська рутина набагато більше зав’язана на фізичній праці, говорить Євгеній Клюкін. У його випадку це догляд за садом і подвір’ям, утримання птиці, постійні дрібні ремонти та підготовка дров.
«Взимку рутиною стала боротьба з природою: труби з криниці замерзли, тож постійно під’єднуємо садовий шланг у бак (він теж легко мерзне). Без дров з нашою квадратурою все швидко стигне, а електрокотел через відключення не працює. Підкидання дров — постійний процес, без якого зима перемагає дім — відбиваємося. Газу немає, тому раз на рік заправляємо балони для плити», — ділиться айтівець.
Фото Євгенія Клюкіна
Владислав Ветрюк вважає справи біля дому радше перевагою. Для нього це спосіб перемкнутися: розчистити сніг, покосити траву чи посадити малину.
«У квартирі ти обмежений чотирма стінами, а максимум активності — поїздка в офіс чи на івент. У власному будинку завжди є розвага: приготувати шашлик, покопатися в землі або власноруч викласти бруківку, щоб доріжка була зручнішою. Такі дрібні штрихи нас з дружиною не лякали, а навпаки — мотивували. Ми обоє до 18 років росли в приватних будинках, тому цей побут нам знайомий і зрозумілий», — пояснює Владислав.
Жартома додає, що з переселенням у приватний будинок зненавидів сходи, особливо на етапі переїзду, коли потрібно було переносити багато речей.
«У квартирах ми звикли кататися на ліфті (поки є світло), а в будинку сходи стають частиною щоденної рутини», — додає айтівець.
Міф, який спростовують наші співрозмовники, пов’язаний з переконанням, що в селі жити дешевше. Леся Кушнір пояснює: якщо намагатись облаштувати своє сільське життя так, щоб отримувати міський комфорт, то виходить недешево.
«А в гірському селі — в рази дорожче. Будівництво, якісні рішення, щоб мінімізувати потребу щось ремонтувати — усе це вимагає великих і постійних капіталовкладень», — каже айтівиця.
Дім Лесі Кушнір
7. Станьте «майстром на всі руки»
У будинку завжди трапляються дрібні ремонти, і якщо проживати близько до міста, знайти майстрів простіше, кажуть айтівці. Якщо ви далеко від «цивілізації», значну частину поломок доведеться вирішувати самотужки.
«Викликати оперативно майстра в гори, коли щось зламалось, нереально. Так, мій чоловік завдяки ютубу вже вміє ремонтувати гідроакамулятори, з легкістю міняє пальне в генераторах і мотоблоці, робить ще десятки речей, про які раніше не мав і гадки. Живучи тут, ми постійно здобуваємо нові знання — будівництво, земляні роботи, фермерство, садівництво. Це складно, але й цікаво», — каже Леся Кушнір.
Владислав Ветрюк дав ще одну пораду — дізнатися, що таке «сололіфт» (каналізаційна установка).
«Багато хто мріє облаштувати повноцінний нульовий поверх, накприклад щоб винести туди пральну машинку, щоб її не було чутно в житлових зонах. Але оскільки цей поверх під землею, каналізація зазвичай вищого рівня. Щоб „витиснути“ воду нагору, потрібен сололіфт. Це невелика установка, яка коштує як сучасна пральна машина з сушкою (приблизно 25 000 грн). Тож, плануючи пральню в підвалі, одразу закладайте ці кошти в бюджет», — радить айтівець.
Він додає, що в будинку важливе саме ставлення побуту. Треба або наймати робітників, або виділяти власний час і вчитися отримувати від цього задоволення.
«Якщо сприймати кожну хатню справу як каторгу, можна поїхати мізками. Фізична праця біля дому має приносити задоволення, інакше заміське життя перетвориться на постійний стрес», — каже Владислав.
8. Зважайте, що соціальне життя зміниться
У селі випадкових зустрічей «на каву» стає менше, як і можливостей відвідувати івенти. Співрозмовники зазначають, що відстань працює як природний фільтр, який відсіює зайву метушню та залишає місце лише для змістовного проведення часу з друзями чи близькими.
«У нашому житті виявилося, що більшість зустрічей — це мітинги, які планують у календарі за місяць. Звісно, гуляти Подолом і зустрічати знайомих — це особливий кайф, я це люблю. Але для змістовних розмов ми все одно плануємо час заздалегідь. Тепер ми або самі виїжджаємо в місто, або запрошуємо друзів до себе», — пояснює Ната Швед.
Владислав Ветрюк теж зауважив, що, хоча зустрічі з друзями стали не такими частими, як було у Києві, зате якіснішими.
«Оскільки до нас їхати мінімум годину (а по снігу — всі дві), ніхто не приїжджає на 30 хвилин. Друзі гостюють цілий день, а це означає, що можна нарешті видихнути та перемкнутися від роботи. Є час на вдумливі розмови та посиденьки, можна спокійно приготувати щось смачне та насолодитися моментом», — ділиться айтівець.
А Леся Кушнір спростовує міф, що життя в селі стає нудним — каже, життя виявилося більш соціальним, ніж вона могла уявити:
«У мене ніколи не було такої живої та насиченої соціалізації, як після переїзду в гори. Дуже круті люди почали самі притягуватись у наше життя — за спільними цінностями, любов’ю до гір», — ділиться вона.
А в інтерв’ю DOU вона раніше уточнювала, що у Києві завжди мала багато справ, тому рідко ходила на зустрічі з друзями. Зараз це змінилося:
«Друзі та знайомі, що їдуть у наш бік, завжди намагаються заїхати, зустрітися. Їм цікаво побачити це місце. Тому я не почуваюся ізольованою. Та і колеги іноді приїжджають до мене під час відпусток», — ділилася Леся.
Фото Лесі Кушнір
9. Проводьте більше часу надворі
Наші співрозмовники кажуть: можливість вийти на ранкову каву на терасу, влаштувати сімейний обід у саду або прогулятися в лісі після робочого дня стає головною перевагою віддаленості від міста. Геннадій Міщевський каже, що головна перевага села — це тиша:
«Спокійно, чути птахів, жаб, ніхто не шумить під вікнами», — каже айтівець.
Леся Кушнір багато часу проводить у походах. Каже, що природа — хороший антистрес.
«Гори дають неймовірний ресурс, і ми намагаємося використовувати це по максимуму. Часто ходимо в походи, навіть короткі, просто щоб змінити картинку і побути в тиші. Коли дивишся на ці масштаби, дихаєш карпатським повітрям і бачиш туман у долині — розумієш, що це найкраща терапія».
Фото Лесі Кушнір
Для Володимира Урошлєва найкращий відпочинок — вийти попрацювати на дачній ділянці, де він висаджує хвойні дерева.
«Ти стоїш під сосною, дихаєш — і весь робочий стрес зникає. Це можливість послухати птахів і заземлитися, що важливо, коли ти весь день проводиш у віртуальному світі», — зазначає Володимир.
Ната Швед почала частіше гуляти в лісі та снідати на подвір’ї. Коли приїжджають друзі — бере їх з собою. Каже, що це гарна можливість навести лад у думках. Додає, що від переїзду в село найбільше виграли коти:
«У Києві їм доводилося гуляли на повідках, а тут вони нарешті перетворилися на щасливих сільських жителів».
Фото Нати Швед
Крім того, у селі багато простору для дітей, додає Лариса Тіміш:
«Для маленьких дітей є де побігати, пострибати, покататись у будь-який момент на гойдалці».
Вона рекомендує створити куточок релаксу на вулиці, де можна буде пити ранкову каву й насолоджуватися тишею.
