Як вчитель з Полтавщини перезапускає шкільну освіту з Python і Raspberry Pi

Володимир Бабенко — вчитель інформатики Розсошенської гімназії на Полтавщині. Нещодавно він отримав звання «Вчитель-інноватор» на конкурсі Global Teacher Prize Ukraine. Одна з його ключових ідей — перенести ІТ-методи на навчання школярів. Він бачить уроки як ІТ-проєкти і його учні програмують на Python, розуміють Agile та вчаться командної роботи.

У розмові з DOU Володимир розповів, що потрібно, аби шкільна освіта в Україні стала живою та практичною: коли діти вчаться не за підручником, а через досвід, командну роботу й експерименти.

Основний акцент — на практиці, або Чому школярі пишуть код на Python у Docker

— Володимире, вітаємо з перемогою! Розкажіть трохи про свій проєкт і участь у конкурсі.

Я був трохи упереджений до конкурсу. Подався радше тому, що адміністрація наполягала — мовляв, ти ж багато робиш, треба, щоб про це дізналися. Але це стало нагодою познайомитися з колегами з різних міст, які теж змінюють освіту.

Два роки тому я почав розробляти власну навчальну платформу IT SNACK. Окрім теорії та тестів, учні можуть тут писати код, який система перевіряє автоматично. Платформа побудована за принципом коротких інтерактивних уроків: я запускаю сервер локально, а учні підключаються через NGROK. Теорії небагато — лише основи з підсвічуванням синтаксису. Основний акцент — на практиці: школярі пишуть код на Python у безпечному середовищі Docker, а система одразу перевіряє результати.

Є різні рівні складності, комбінації курсів і тренажерів. Загалом IT SNACK — це щось середнє між Codewars і FreeCodeCamp, але створене спеціально для школярів. Завдання я адаптував під український контекст — із прикладами з «Укрзалізниці», історії козаків чи культури.

Поки що IT SNACK працює як локальний MVP, але згодом хочу розгорнути її в повноцінну українську освітню платформу для шкіл.

— Як на викладання вплинув ваш власний шлях в ІТ?

У школі мене спершу захопила математика, розв’язував по дві контрольні — собі й однокласникам. Інформатика тоді була бонусом. Згодом я почав займатися музикою та психологією, зокрема програмою Youth Agents of Behavioral Change.

Коли став класним керівником, спершу було складно впоратися з конфліктами та деструктивною поведінкою — цьому в університеті не навчають. Лише коли приєднався до Червоного Хреста як волонтер, зрозумів, що мені це справді близьке.

Зараз я опікуюся напрямом гуманістичної освіти в програмі ABC: «Молодь як агенти поведінкових змін». Вона спрямована на розвиток усвідомленості, емпатії та навичок мирного співіснування. Три роки тому я пройшов навчання на тренера — тепер готую волонтерів, які проводять такі сесії у своїх громадах, зокрема для школярів.

А щодо ІТ, то саме там я побачив, наскільки важлива практичність і цікавить до того, як це працює «під капотом». У школі цього часто бракує. Тому й навчаю дітей не «за підручником», а так, як ми працювали над реальними проєктами: через практику, помилки та власний досвід.

Раніше я працював у компанії NetFrame з ERP-модулями. Бачив, як взаємодіють бекенд, фронтенд, бази даних — і тепер пояснюю це старшокласникам на живих прикладах. Для програмування важливо розуміти логіку взаємодії частин системи, і такі аналогії допомагають учням зловити суть.

Крім того, ІТ вчить добре структурувати інформацію. У класі ми розбираємо не лише технічні «патерни», а й поведінкові — як працювати в команді, вирішувати конфлікти чи не боятися експериментувати.

Мабуть, головне, що дав мені цей досвід, — віра в те, що шкільна інформатика може бути сучасною, живою і цікавою.

Я завжди намагаюся зрозуміти, що саме мотивує дитину: комунікація, конкуренція, бажання створити щось своє чи просто цікавість до техніки. У когось є хист до програмування, у когось — до менеджменту чи дизайну, тож даю можливість спробувати себе в різних ролях. Під час проєктної роботи ми часто моделюємо процеси, схожі на ІТ-команду: є розробники, менеджери, аналітики. Коли учні усвідомлено підходять до справи, вони виконують завдання не «для оцінки», а тому, що бачать у цьому сенс.

На уроках використовую інтерактивні інструменти. Замість застарілого Access для бази даних пропоную учням практичні курси з сучасних застосунків.

Учні працюють із Python, HTML, CSS, базами даних та інструментами для програмування й дизайну

Орієнтуюся на практику: мікроконтролери, дрони й роботи дають змогу одразу побачити результат і застосовувати знання. Це мотивує дітей експериментувати та створювати власні проєкти.

В ІТ, коли виникає проблема, тебе запитують: «що потрібно, щоб її вирішити?». Є конкретне завдання — і ти шукаєш рішення, а не борешся з наслідками. У школі чи волонтерстві структура інша, із власними бар’єрами та бюрократією. Якби ІТ-підхід перенести в освіту, вона стала б ефективнішою. Йдеться не лише про рівень зарплат, а й про культуру праці: сучасні інструменти, командну взаємодію, перехід від Viber до зручних платформ на кшталт Discord.

Що опановують зараз учні на інформатиці

— Який технологічний стек ви використовуєте на уроках?

Коли я тільки починав, ми ще вчили Паскаль, а тепер — Python, і я цьому безмежно радий. Якщо говорити про мікроконтролери, то це мова С, а в 8-х класах працюємо з Tkinter — діти знайомляться з базовими фреймворками.

Для проєктів, наприклад конкурсів Малої академії наук, ми використовували Django. Також вивчаємо HTML, CSS і трохи JavaScript. У 10–11 класах учні самі обирають навчальний модуль — щороку відбувається «голосування». Бази даних поки що ніхто не обирав, креативне програмування — рідко, а найпопулярніші напрямки — 3D-графіка, графічний дизайн і комп’ютерна безпека. Для 3D-графіки використовуємо Blender — потужний і водночас безплатний інструмент.

Минулого року ми домоглися закупівлі micro:bit — мікроконтролерів із LED-матрицею, сенсорами й контактами. Вони чудово підходять для 5–6 класів і легко поєднуються зі Scratch.

Поступово набувають популярності Raspberry Pi. На основі цих плат можна створювати безліч цікавих проєктів — головне, щоб у вчителя були час і бажання. З такими автономними роботами варто знайомити дітей із молодших класів, а ще краще — з дитячого садочка. Вони працюють навіть без підключення до комп’ютера, а під час гри природно засвоюють основи електроніки й алгоритмів.

Учні Володимира Бабенка на фестивалі робототехніки «TETRIX GAMES», що проходить у Полтаві

Робототехніка — надзвичайно перспективний напрямок, який може по-справжньому закохати дітей в інженерію та науку. Навіть під час осінніх канікул кілька учнів збирають роботів із наборів LEGO Spike.

Мій практичний, міждисциплінарний підхід, мабуть, пов’язаний із тим, що я два роки працював методистом STEAM-освіти. Це чудова концепція, але їй бракує належного фінансування.

На жаль, у Росії STEAM-освіта почала системно розвиватися ще у 2000-х — там діти вже тоді мали курси з дронів і базового програмування. Та сьогодні Україна має більше шансів: ми маємо сучасні підходи, свободу творчості та відкритість до світу.

— Кілька років тому на DOU ми обговорювали відрив освіти від сфери ІТ. Тоді фахівці говорили про застарілі практики та брак годин. Чи відчувається це зараз у шкільній програмі?

Багато залежить від самого вчителя. У селах інформатику часто викладають учителі математики, які тільки опановують сучасні підходи. Частині педагогів бракує досвіду командної роботи, розуміння принципів Agile і того, як взагалі функціонує ІТ-процес.

З’явилося багато інтерактивних інструментів, та все ще бракує практики. В ідеалі інформатика має бути тісно пов’язана з технологіями — з мейкерспейсами, 3D-принтерами, розумними пристроями — щоб діти могли пробувати себе на практиці.

Ще один виклик — кадровий. Часто найсильніші випускники йдуть у бізнес або виїжджають за кордон.

— Які проєкти й досягнення ваших учнів запам’яталися найбільше?

Буває, учень приходить з ідеєю — створити систему виявлення повітряних цілей за допомогою звуку. Щоб підтримати його, мені самому довелося трохи освіжити знання з фізики. Те, що діти цікавляться такими складними темами, надихає. У декому з них я навіть впізнаю себе в дитинстві.

Один хлопець знав, що я колись займався музикою, і почав розпитувати про ефекти — «примочки», які ми раніше паяли. Зрештою, він вирішив зробити власну гітару: сам вирізав корпус із ДСП, купив струни й зібрав усе своїми руками. В нього вийшла справжня MIDI-гітара!

Ми навіть подали цю ідею на конкурс робототехніки «Майстерність і творчість» — як прототип гітари з MIDI-клавішами, що не видавав звук, а передавав ноти. А ще пам’ятаю одного випускника, який нині працює в IT. Якось він сказав:

«Якби не потрапив до вашої підгрупи, був би танцюристом».

З восьмого класу він серйозно захопився технологіями — і залишився в цій сфері.

Що заважає навчанню і чи досі ІТ популярне серед дітей

— Як ви ставитеся до використання штучного інтелекту на уроках?

Я тільки «за». Вважаю ШІ корисним інструментом, якщо його застосовують усвідомлено. Звісно, ми дискутуємо, чи «забере» він у нас роботу, але для учнів це передусім можливість навчатися ефективніше шукати рішення.

Інша справа — коли дитина користується штучним інтелектом, але не може пояснити отриманий код. У таких випадках я ставлюся суворіше, адже важливо не просто отримати результат, а зрозуміти, як він працює. Інакше, коли треба внести зміни чи виправити помилку, учень просто губиться.

До того ж нейромережі ще не завжди добре працюють із візуальними задачами — наприклад, під час створення інтерфейсів із кнопками. Іноді пропонують рішення з використанням ООП, яке ми ще не вивчали. Тому я наголошую: головне — баланс і розуміння, навіщо саме ти звертаєшся до ШІ.

Бо є різниця між тим, щоб просто виконати задачу, і тим, щоб зрозуміти, як саме вона вирішується. А це, власне, і є мета навчання.

— Які напрями ІТ найпопулярніші серед ваших учнів?

Хотілося б, щоб школа була більш спеціалізована саме на ІТ, адже інженерів зараз, на жаль, небагато. Якщо говорити про дітей, які вже орієнтуються на технології, то більшість цікавиться вебом і геймдевом. Хтось проходив курси, ділиться досвідом — і це надихає інших.

Попри те, що геймдев в Україні поки не надто розвинений, він приваблює учнів креативністю й можливістю бачити миттєвий результат своєї роботи. Є також інтерес до мобільної розробки.

Найчастіше учні орієнтуються на університети в Києві, Львові, Харкові, але є й ті, хто мріє про Гарвард чи інші топові виші за кордоном.

— Чи беруть ваші учні участь у хакатонах чи олімпіадах?

Наразі це радше поодинокі історії: хтось бере участь у конкурсах МАН, олімпіадах чи гуртках радіоелектроніки. Але було б чудово створити справжню шкільну ІТ-спільноту.

Для цього потрібен чіткий профіль і належна матеріальна база — 3D-принтери, робототехнічні набори, сучасні комп’ютери. Інколи доводиться купувати щось власним коштом.

На жаль, ситуація між школами дуже різниться. Десь учні працюють із роботами, а десь — удвох за одним комп’ютером. Це залежить від адміністрації, громади та фінансування.

Подібна нерівність спостерігається не лише в інформатиці, а й у фізиці чи хімії, де бракує навіть елементарних приладів.

Коли діти мають змогу працювати з сучасним обладнанням і бачать, як їхні ідеї втілюються на практиці, мотивація зростає в рази. Велике значення має й участь практиків — людей, які самі програмують або працювали в індустрії. Це суттєво підсилює інтерес: учні бачать, як отримані знання застосовуються в реальному світі, і не бояться створювати власні проєкти.

— Яка ситуація з технічною базою у вашій школі за 10-бальною системою?

Залежно від кабінету. У нас їх кілька, тож технічну базу можна оцінити на 7-8 балів.

Є ще до чого прагнути — подаємося на гранти.

— Чи можливий урок інформатики в укритті під час повітряної тривоги?

Так, якщо є техніка — ноутбуки, комп’ютери, інтернет або хоча б телефони. Без техніки виконуємо завдання на папері: креслення, моделювання баз даних, планування об’єктів і процесів (наприклад, застосунок для зоомагазину).

Важлива й організація простору: розміщення команд, коло чи парти впливають на групову динаміку. Навіть у складних умовах діти можуть працювати над проєктами, але ефективність залежить від техніки, матеріалів і продуманості завдань.

— Які навички інформатика формує незалежно від професії?

Тут важливо поєднувати впевненість і готовність до викликів із практичним досвідом. Школа може дати мінімальний базовий набір знань: алгоритмічне мислення, роботу з документами, командну роботу та комунікації.

Корисно давати дітям змогу створювати власні мініпроєкти, знайомитися з реальними процесами в компаніях, розбивати складні завдання на маленькі кроки й підтримувати їх на кожному етапі. Це формує творців IT, які не бояться експериментувати та мотивовані розвиватися.

Мотивація тут ключова: навіть маленький успіх або перший досвід може надихнути дитину обрати технологічну професію, а підтримка та практика допомагають уникнути страхів і сумнівів.

— А якщо помріяти про власну Кременчуцьку долину в Україні... Чи варто молодим ІТ-фахівцям залишатися, а не виїжджати?

Якщо учні хочуть поїхати — це їхнє право, але важливо, щоб вони могли приносити користь Україні, навіть перебуваючи за кордоном.

Щоб більше залишалося інженерів та IT-фахівців, потрібно змінювати шкільну освіту: боротися з гендерними стереотипами, мотивувати вчителів, забезпечувати якісну матеріальну базу, поєднувати інформатику з іншими предметами — наприклад, із фізикою — і давати цікаві практичні завдання.