Янв. 19

Про помилки стартаперів, перехід в ІТ та пітчинг пет-проєкту державним установам — розповідає СЕО Sugarrr Денис Гайдамака

Денис Гайдамака — досвідчений світчер. Раніше він працював у нафтогазовій сфері, був діджеєм і організовував фестивалі в Криму та Києві. Зараз він — CEO стартапу Sugarrr для людей з діабетичними станами та iOS Developer в компанії Esper Bionics, яка створює робопротези. А минулого року Денис створив застосунок «Є?», який підказує, чи дали електроенергію в будинок.

Як ґулі він набив зі своїм першим стартапом, де шукав інвестиції і чому змінював фах стільки разів — Денис розповів в інтерв’ю DOU.

«Звільнився, попри те, що мав дуже пристойну зарплату й перспективи». Про роботу в нафтогазовій сфері та перехід в івент-індустрію

До технічних спеціальностей я завжди тяжів: ще у школі та ліцеї був у фізико-математичних класах. Тож освіту далі обирав, зокрема, спираючись на це. Ще зважав, яка професія престижна й перспективна. На початку 2000-х такими були спеціальності, пов’язані з видобуванням нафти й газу, адже тоді ця галузь в Україні ще більш-менш розвивалася. Врешті я вступив до Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу.

За час навчання зрозумів, що мені до вподоби інженерний бік справи: креслення, розрахунки тощо. Тож дуже зрадів, коли за розподіленням (а тоді ця практика була ще поширена) мені дали посаду в «Укргазпроєкті» — Українському інституті з проєктування об’єктів газової промисловості, що у Києві.

У проєктних інститутах і компаніях цієї галузі я пропрацював понад шість років. Разом з колегами робив розрахунки й технологічні схеми газорозподільних станцій та інших об’єктів нафтогазової промисловості. Певний час мене все влаштовувало. Однак з кожним роком галузь ставала все більш політизованою. Це відбивалося на роботі: нестабільні часи, всі нервові... Врешті я зрозумів, що дуже виснажений, про жоден work-life balance взагалі не йшлося. Тому ухвалив рішення, про яке й досі не шкодую — звільнився, попри те, що мав пристойну зарплату й перспективи.

Що на мене чекало далі? Це були лише примарні уявлення [сміється]. Крім основної роботи, я мав хобі — захоплювався діджеїнгом ще зі школи. Колись це хобі навіть було непоганим джерелом прибутку: я грав на вечірках у Києві, поза роботою, за змоги гастролював. Тож, коли звільнився у 2012-му, взяв квиток до Криму на фестиваль Z-Games (спортивно-музичний фестиваль, який з 2010-го проводили у Поповці, а з 2015 року — у Затоці поблизу Одеси — ред.). Спочатку грав там як діджей. Але перезнайомився з багатьма творчими людьми, дотичними до цього фестивалю й до інших — і вже наступного року поїхав на Z-Games як співорганізатор. У цій ролі я допомагав курувати роботу діджеїв та інших артистів. А ще за рік займався і їхнім букінгом, і логістикою, і поселенням, і стейдж-менеджментом: щоночі одночасно під моїм контролем було 3-5 сцен. Встигав виступати й сам.

Завдяки досвіду і знайомствам на Z-Games я зміг працювати і з іншими фестивалями. Вже у Києві долучився до команд, що робили don’t Take Fake, «Кураж Базар», київський міжнародний кінофестиваль «Молодість» та інші.

На піку цього періоду кар’єри я був долучений до 4-5 фестивальних проєктів на сезон, а відпочивав у міжсезоння (листопад-березень, такі собі канікули). Це був найбільш яскравий і насичений час у моєму житті. Я постійно комунікував з організаторами, артистами, гостями фестивалів. А це все — люди з різним бекграундом, характерами. Інколи це виснажувало фізично. Однак після того, як проєкт закінчувався, єдине, що залишалося, це відчуття неймовірної наповненості, причетності до великої справи, яка впливає на свідомість людей, їхній настрій, загалом на життя. Бо фестивалі — це події, які надихають і які, як би пафосно не звучало, змінюють світ.

«Недоїдання, недосипання, страшенна спека». Про те, чому перейшов в IT і як розробляв перший застосунок

Саме фестивальна діяльність стала моєю стежкою до IT. Я стежив за трендами індустрії у світі і 2015-го помітив, що починають з’являтися мобільні фестивальні застосунки. Вони допомогли усунути чимало проблем. Адже що таке фестиваль, як правило? Це величезний майданчик чи навіть кілька, де події відбуваються одночасно. Відвідувачам складно стежити за всім, знайти те, що зацікавить саме їх, не кажучи вже про те, коли відбуваються якісь зміщення у часі, зміна програми абощо. Тож я, сповнений ентузіазму, запропонував одному з фестивалів розробити застосунок. Але моя ідея підтримки не знайшла, бо все впиралося у ресурси: людські, часові, фінансові. І ще, можливо, я недостатньо добре запітчив цю ідею [сміється].

Та попри те, що пропозиція була на паузі, з голови вона мені не йшла. Тож, коли настало чергове міжсезоння, я подумав, що треба цей час використати максимально продуктивно — вирішив вивчити мову програмування й зробити хоча б MVP застосунку до початку фестивального сезону. Хотів показати все на ділі, а не розповідати на словах.

Я ніколи не програмував до цього професійно. Знання мав хіба з часів школи й ліцею, адже у фізико-математичних класах ухил був і на програмування. Тобто загальне розуміння у мене було, а от конкретних навичок чи знань — обмаль.

Вивчати вирішив Swift. Тоді у всіх потроху почали з’являтися телефони від Apple — я бачив у цьому перспективу. Але став вчитися не досить стандартним методом.

Я домовився з організаторами «Кураж базару»: я їм створюю застосунок на безплатній основі, а вони мені дають реальний контент для його наповнення. Тож я одразу сів писати застосунок: без курсів, попереднього вивчення літератури. Просто засів за реальний кейс. Легко не було [сміється].

Часу було вдосталь, однак... нічим ця справа так і не завершилася. Я зробив застосунок відсотків на 80, але фестиваль тоді змінював позиціювання, формат, переїжджав на нову локацію... Тож у певний момент ми дійшли висновку, що потреба в застосунку відпала.

Такий експеримент дав мені стартовий багаж знань. Однак після цього заняття розробкою зробив паузу. Я продовжив працювати над фестивальними проєктами. Зокрема — влаштувався на Одеський міжнародний кінофестиваль у 2017-му році, де займався букінгом діджеїв та артистів, роботою з техпідрядниками, підбором локацій тощо. Але обставини знову повернули мене до розробки.

Виявилося, що в Одеського кінофестивалю був застосунок, який створили років 5-6 тому. Тоді його ніхто не підтримував — продукт існував «у вакуумі». А у 2018-му команда вирішила його або оновити, або ж створити новий, бо зрозуміли, що це корисна штука. Проблемою було те, що застосунком зайнялися за півтора місяця до початку фестивалю. Звісно що, ані окремі розробники, ані тим паче IT-компанії братися за проєкт з такими термінами не хотіли. Тоді на горизонті з’явився я [сміється].

Я був у контексті й того, як працює фестиваль, і досвід розробки мав відповідний, хоч і невеликий. Я показав напрацювання, ми обговорили деталі — і почалася робота. Плюс був у тому, що ми домовилися: як вдасться — прекрасно, як ні — нічого страшного. На щастя, на той момент я вже закрив свої обов’язки з івент-частини, тому міг засісти вдома за застосунок і весь час присвятити розробці.

Недоїдання, недосипання, страшенна спека (бо це був розпал літа) супроводжували мене всі шість тижнів, але величезна внутрішня мотивація взяла гору — я релізнув застосунок для Одеського кінофестивалю як соло-розробник. Навіть найняв Android-девелопера і контролював ще його роботу. На релізі у нас вийшов каталог різних кінопрограм, календар з розкладом подій, згодом додали карту з локаціями. Керівництво й відвідувачі високо оцінили мої старання. Надалі я продовжив підтримувати роботу застосунку — дотепер я його Product Owner. На жаль, через коронавірус і війну Одеський кінофестиваль не функціонує в тому форматі, що й раніше, та все ж я підтримую роботу апки, додаю новий функціонал, оновлюю відповідно до потреб платформи й контролюю роботу Android-розробника.

«Я залишився сам і автоматично перейшов у роль СЕО». Про стартап Sugarrr, помилки новачків і пошук нової команди

Локдаун, що почався у 2019-му, вніс свої корективи в івент-індустрію — по суті вся моя сфера роботи стала на паузу. Було зрозуміло, що я не можу заробляти й реалізовувати творчі плани, як робив це раніше. В умовах ізольованості ступити крок у бік «цифри» видавалося досить логічним. Я подумав, що зможу створювати щось ціннісне для людей у такий спосіб, і сфокусувався на розробці.

На початку літа 2021-го зі мною сконтактував знайомий — Богдан Діордіца. Він разом з Олександром Солоніковим запускав стартап — робив мобільний застосунок для людей з діабетичними станами Sugarrr. Цей інструмент збирає всі дані, що впливають на рівень глюкози в організмі, за допомогою ML-моделі аналізує закономірності та інформує, коли є ймовірність виникнення критичного стану. Також застосунок показує, наскільки якісно людина з діабетом контролює свій стан, як у цьому прогресує.

Тоді Sugarrr вже отримав грант від Українського фонду стартапів (у $25 тис., — ред.). Ці ресурси спрямували на створення MVP, а також на впорядкування юридичних питань. Мене Богдан запросив приєднатися як розробника, і я погодився.

Восени 2021-го розпочалася моя офіційна кар’єра iOS Developer, а вже за півтора місяця Богдан запропонував стати ко-фаундером і взяти на себе не просто роль розробника, а СТО.

Це був класний період. Ми плідно працювали як команда щодня, і це був новий досвід для мене. Бо, попри те, що на фестивалях я постійно був в оточенні інших, більшу частину роботи виконував самостійно, бо таким був формат, такими були обов’язки. Для себе тоді зрозумів, що робота в команді дуже прискорює процеси: постійний обмін думками, поглядами, енергіями врешті-решт.

Але, як і більшість новачків у цій галузі, ми перемудрили. Енергія зашкалювала, бажання зробити багато чого призвело до того, що ми неправильно розставили пріоритети і втратили фокус того, що потрібно було зробити просто зі старту, аби довести життєздатність продукту. Ми згенерували безліч гарних ідей для Roadmap, але не змогли визначити найцінніші для більшості користувачів, а також зосереджувалися на другорядних на цьому етапі деталях: надто довго розробляли UI-дизайн і намагалися досягти pixel-perfect реалізації. Через це затягнули зі створенням MVP. Тож замість кінця 2021 року MVP зʼявився в середині 2022-го.

У січні й на початку лютого 2022-го наша команда вела перемовини з великою українською фармацевтичною компанією. Вони нас менторили, йшлося про потенційну інвестиційну підтримку. Цей бізнес справді був зацікавлений у тому, щоб створити в Україні перший цифровий інструмент для контролю за діабетом. Але повномасштабне вторгнення внесло свої корективи. У лютому 2022-го ми були вимушені поставити і перемовини про інвестиції, і роботу над самим застосунком на паузу, бо потрібно було насамперед організувати безпеку для команди та наших сімей.

Оскільки стартап до початку війни не став чимось прибутковим, інвестиції ми не встигли отримати, постало питання, на що всім жити. Богдан і Олександр врешті влаштувалися на фултайм-роботи. У мене ж були заощадження — я жив з них і потрохи займався стартапом. Час від часу ми зідзвонювалися, продумували подальші кроки. Навіть подавалися на грантові програми штибу Google for Startups, але трохи не дотягнули, щоб отримати фінансування. Ще й у команді не було людини з маркетинг-бекграундом, яка б просувала застосунок. Бо релізнути MVP замало, потрібно рухатися далі. Самотужки у нас з цим не склалося.

Через всі несприятливі обставини Sugarrr відійшов на другий план. Ймовірно, якби ми працювали парт-тайм чи домовилася, хай би там що, а зідзвонюватися й працювати по кілька годин на день над ним, цього б не сталося, однак... Наприкінці 2022-го я залишився сам і автоматично перейшов у роль СЕО. Попри все я вірив у стартап, бачив його цінність, тому не хотів просто кинути все. Тим паче ми вже стільки всього зробили.

Мені довелося витратити не день, не два й навіть не тиждень, щоб змінити мислення суто з працівника з технічним фокусом на керівника, відповідального за весь продукт. Як СЕО я мав мислити з погляду бізнес-процесів, з позиції: «А що треба зробити, щоб існував не застосунок, а саме стартап?». Адже для цього потрібні фінанси, потрібні люди, стратегія розвитку... Врешті ми вирішили, що Богдан повернеться до команди, але в ролі Founder Advisor. Якщо СЕО пішов з компанії — це практично red flag для потенційних інвесторів. А зміна позиції чесно й правдиво пояснюється життєвими обставинами. Зараз Богдан відповідає за комунікації, ми радимося щодо візії, стратегічних питань, а решту роботи виконую я.

Зараз я пройшов відбір на Venture Building Programme під назвою Mission Possible від Centre of Innovations & Entrepreneurship /nnov8. У січні розпочинається шестимісячне навчання за програмою Saïd Business School Оксфордського університету. Вони допомагають стартапам запуститися й доопрацювати моменти, необхідні для залучення інвестицій, підтягнути те, що дозволить дорости до повноцінного бізнесу та масштабуватися. Я вже маю доступ до широкого кола людей: інвесторів, представників IT-компаній, стартапів. З ними можу комунікувати як про менторство, так і про майбутню фінансову підтримку, тож розраховую на те, що незабаром будуть результати.

І, крім цього, я шукаю команду. Звісно, без фінансових ресурсів це складно. Класичне замкнене коло: щоб щось робити, потрібні ресурси, щоб отримати ресурси, потрібно щось робити [усміхається]. Але нічого — впораємося. Мені однозначно потрібна в команду людина з маркетинговим досвідом на роль СМО, а також спеціаліст з продуктовим бекграундом — на посаду CPO. Трохи згодом шукатиму й Android Developer.

«Пітчив ідею Мінцифри та ще кільком державним інституціям». Про застосунок «Є?» і його вдосконалення

Крім Sugarrr, яким я зараз активно займаюся, у мене є pet-project. Це застосунок «Є?». Ідея створити його виникла минулої зими, коли тривали обстріли й в Україні часто вимикали електроенергію.

Я мешкаю у 16-поверховому будинку. Сусідка кілька разів на день виводила песика гуляти. Оскільки вона знала, що я переважно вдома, часто писала мені одне й те саме питання: «Чи є світло?» (просто їй з песиком було складно підійматися сходами). До того ж я помітив, що чат ОСББ в ранній період вимикань був забитий такими ж однотипними повідомленнями: є світло чи нема. На додачу я учасник чату «Сусідська слобідка» — для мешканців Золотих воріт і центральної частини Києва. І там постійно вигулькували ті самі питання. Люди ще й адреси вказували — що взагалі не сек’юрно.

Маючи досвід створення цифрових інструментів, я подумав, а що ж можна із цим зробити? Питання, чи є світло, було актуально для тисяч, якщо не сотень тисяч. Тож чи є спосіб розвантажити чати, покращити UX і убезпечити додатково людей? Так мені спало на думку зробити простенький застосунок, в основі якого — ідея добросусідства. На останньому окремо наголошую. Бо тоді були подібні рішення від найбільших енергетичних компаній: ДТЕК і YASNO. Але вони спиралися на офіційні графіки відключень і геть не враховували аварійні відключення, людський фактор, факт того, що світло не завжди з’являється вчасно. Я ж подумав, що круто створити застосунок, в якому самі мешканці будинків повідомлятимуть, чи є електроенергія. Якщо вдома зникло світло — натискаєш кнопку й повідомляєш всім ситуацію. Якщо не вдома — отримуєш пуш-сповіщення про це або ж перевіряєш ситуацію згодом у застосунку, коли зручно.

Коли я релізнув «Є?», неочікувано багато знайомих у соцмережах підхопили ідею, почали поширювати, багато онлайн-медіа написали про нього. Врешті на піку вимикань щодня ним активно користувалися близько 20 тисяч людей. Переважно — у Києві, але й в інших великих містах теж. Якби мені спала на думку ця ідея раніше і я б швидше її втілив, думаю, було б і більше користувачів, але й це непоганий результат.

Наразі я практично доробив нову функціональність. Щоб користувач міг надсилати запит і дізнатися, чи є електроенергія. І ті користувачі, які вказали, що готові такі запити отримувати, відгукнуться і повідомлять.

Ще від активних юзерів отримав цікаву ідею. Вони підказали, що можна так само дізнаватися про вимкнення води. Але, як завжди, все впирається в ресурси. Я пітчив ідею застосунку вже після реалізації Мінцифри і ще кільком державним інституціям, однак для них, схоже, це було неактуально — ніхто не відгукнувся. Якби я мав фінансування, розширив би функції і довів «Є?» зі стадії MVP до повноцінного продукту: безплатного і доступного всім українцям на вільній території, на iOS та Android. Наразі я відкритий до пропозицій і співпраці.

«Мені було важливо знайти компанію, з якою ми збігалися б ціннісно». Про співпрацю з Esper Bionics і переваги різнопланового досвіду

Оскільки ані Sugarrr, ані «Є?» не могли гарантувати фінансову стабільність, постало питання про пошук роботи. З огляду на досвід, життєві орієнтири й ситуацію загалом, я не хотів влаштовуватися абикуди, щоб просто мати гроші. Мені було важливо знайти компанію, з якою ми збігалися б ціннісно. До того ж я люблю впливати на продукт загалом, а не просто відповідати за максимально вузьку частину обов’язків. Ще мені до вподоби гнучкість у комунікації, графіку.

Так на моєму радарі опинився український стартап Esper Bionics, який створює біонічні протези для людей, що втратили кінцівки. З листопада 2023-го я працюю там як iOS Developer на парт-таймі й відповідаю за вдосконалення мобільного застосунку, що зв’язується з рукою та дозволяє користувачеві краще опанувати всі рухи.

З Esper Bionics у нас стався справжній метч. Це стартап, як і Sugarrr, але вже з великою командою та досить усталеними процесами. З-поміж іншого мені був цікавий і цей момент — подивитися, як все відбувається у стартапі, який існує вже кілька років і продовжує зростати.

Той шлях, який я пройшов, працюючи в різних доменах, на різних позиціях, додає мені гнучкості й розуміння, як діяти нестандартно. Це моя конкурентна перевага. Тому я абсолютно щасливий від того, як склалося життя і як воно складається нині. Завжди можна краще й більше. Втім головне — не шкодувати про те, що було, а усвідомити, як використовувати свій унікальний досвід та далі вдосконалюватися. Треба вчитися створювати глобальну цінність навіть через невеликі дії. Тим паче зараз, коли від усвідомлених дій кожного на своєму місці, залежить перемога й те, яким буде майбутнє України.