«Людей у нашому домені в усьому світі кілька тисяч». Микола Максименко — про запуск квантового стартапу Haiqu, науку в Україні й за кордоном і те, чому фізики гарно кодять
Микола Максименко — науковець, стратегічний радник та колишній віцепрезидент з R&D у компанії SoftServe. Сьогодні він співзасновник deep-tech стартапу Haiqu, який улітку
В інтерв’ю DOU він розповів, чому перейшов з науки в комерційне IT, навіщо команда Haiqu розробляє ПЗ, що покращить роботу квантових комп’ютерів та чому робота в цьому домені важлива для України.
«Мені цікаво було займатися науковою роботою». Про вибір освіти та подальший науковий шлях
Математика, фізика й програмування були в моєму фокусі ще зі школи. Знайомі розробники часто звертали увагу, що фізики за освітою є непоганими технічними спеціалістами й корисними в R&D-центрах. Тож я вирішив вступити на фізичний факультет Львівського національного університету імені Франка. Туди, зокрема, вступали люди, яких я зустрічав на олімпіадах.
Під час магістратури, яка була пов’язана з квантовими обчисленнями, плани стали ще чіткішими: я прагнув займатися науковою роботою. Мене познайомили з моїм майбутнім науковим керівником з Інституту фізики конденсованих систем НАН, який плідно співпрацював із західними науковцями. Він підштовхував мене до участі в конференціях і наукових школах, заохочував розширювати мережу партнерств. Так я виграв кілька грантів, завдяки яким узявся за наукові проєкти в Німеччині в університетах Ґеттінґена та Магдебурга.
Після аспірантури я продовжив наукову роботу як постдок (постдокторантура — позиція вченого, який уже захистив дисертацію і проводить наукові дослідження, щоб розширити або поглибити свою спеціалізацію). Спочатку працював над цим в Інституті фізики складних систем Макса Планка в Дрездені. Мав офери й від інших хороших університетів, але обрав саме цей через його глибоку інтеграцію в наукову спільноту. Це науковий центр, у якому щотижня відбуваються конференції, тож за рік можна побачити більшість людей, які працюють у твоєму домені. А це означає регулярний потік нових ідей.
Інститут дав мені розгалужену мережу контактів, з якими співпрацюю донині. Тут я понад два роки досліджував квантові й класичні моделі магнітних матеріалів і мережевої фізики та розробляв методи ефективної симуляції таких систем.
Після Дрездена я провів ще два роки в Інституті Вейцмана в Ізраїлі. Це схожа за духом установа, котру я обрав через висококласних спеціалістів, з якими хотів працювати. Якраз у цьому інституті я почав займатися чисельними методами, близькими до квантової інформатики, та фізикою нейронних мереж. Тож трохи заглибився в контекст штучного інтелекту й почав розуміти, як ці системи працюють.
«Отримати великий грант ученому з України набагато складніше, ніж ученому з Оксфорду». Про особливості наукової діяльності та значущість академічної мобільності
Чи провадив би я активну наукову діяльність, якби не поїхав на деякий час з України? Можливо. Проте результати й шлях до них точно були б іншими.
У західному світі немає установки, що вчений повинен сидіти на одному місці. Якраз навпаки — його постійно стимулюють рухатися. Коли ти змінюєш місце навчання, наукових досліджень, то виходиш за межі зони комфорту, розширюєш власний горизонт і працюєш з людьми, які мають бачення, відмінне від твого. Так і зароджуються свіжі ідеї. Наприклад, у Німеччині вітається, якщо людина піде в аспірантуру або на постдок уже в новому місці, а професорське звання здобуде ще деінде. Усе це — про академічну мобільність, розвиток якої стимулюють, аби виникали нові ідеї та цілі наукові школи. За інших умов галузь законсервується.
В Україні є потужна наукова школа квантової фізики. Але українська теоретична фізика загалом недофінансована. Міжнародні гранти та їхнє використання ускладнює надмірна бюрократія.
Проте останнім часом є зміни на краще, якщо порівнювати із ситуацією 20 чи навіть 10 років тому. Так, у
Також з’явилася можливість рівноправного партнерства в отриманні більшості європейських грантів (до Угоди про асоціацію з ЄС Україна могла бути лише запрошеним партнером у проєктах і зазвичай з обмеженими можливостями й бюджетами). Але варто зауважити, що одержати великий грант ученому з України все одно набагато складніше, ніж ученому з Оксфорду. У хороших наукових установах є окремі команди, які допомагають написати проєкт, розібратися з бюрократією того чи того гранту та правильно побудувати консорціум партнерів, аби заявка дістала максимальну оцінку.
«З переходом в IT-компанію я не перестав бути науковцем». Про кар’єру в SoftServe та відмінності роботи в науці й бізнесі
Програмування — важлива компонента сучасного набору інструментів фізика, тож не дивно, що фізики зазвичай дуже добре програмують. Після аспірантури й постдоку зрозумів: бути в науці мені цікаво, але я хочу рухатися в індустріальному напрямку, де зможу створювати прикладні рішення. Це було пов’язано, зокрема, з хорошими софт-скілами, які я нечасто міг повноцінно використовувати в академічному середовищі. А також з тим, що результат роботи в такому разі отримуєш швидше (наукові ж експерименти тривають роками).
Я дивився в бік наукових інститутів великих компаній. Але у
Посада Research Scientist передбачала роботу над наукомістким проєктом розробки системи, яка в реальному часі розпізнавала б різні емоційні стани та хвороби людини з аналізу біосигналів. Відповідно, потрібно було побудувати наукову теорію, перевести її в алгоритми та створити на базі цього продукт. Я працював над розробкою такої теорії та перших прототипів алгоритму, які потім підхоплювали розробники.
Це була цікава робота, оскільки я зміг принести свій міжнародний досвід в українську компанію.
У SoftServe я використав частину найкращих практик, які успішно застосовували в інших сервісних R&D-компаніях, наприклад IBM.
Ми побудували процес, у якому вчені та інженери мають удосталь простору для експериментів і пошуку проривних рішень, провалідовані ідеї підхоплюються й трансформуються в продукти та бутикові високотехнологічні сервіси, а потім виводяться на ринок. Важливо, що все це повністю контролює R&D-команда — від ідеї та її валідації до маркетингу й першого прибутку.
Через свою унікальність R&D-сервіси мають високу маржинальність. Це дозволило зробити відділ прибутковим, залучивши лише невелику частину колективу до сервісної роботи на клієнтських проєктах. Більшість команди сфокусована на внутрішніх дослідженнях і пошуку нових напрямів.
Водночас із переходом в IT-компанію я не перестав бути науковцем. Навіть зі зростанням у посадах — від Research Scientist до Research Lead, Principal Scientist, Director of R&D та AVP. Комунікувати доводилося більше, але я мав залишатися на високому технічному рівні знань.
R&D-лідер — це насамперед людина із сильною технічною або науковою базою. Важливо вміти зрозуміти потенціал технології там, де він неочевидний для інших, і мати внутрішній bullshit detector щодо технічно та науково нереалістичних ідей.
Я не вірю в нетехнічних лідерів R&D-команд, особливо на ранньому етапі розвитку технологій. Мені як науковцю близька ідеологія Apple: experts lead experts. Навіть на продуктовій фазі технологічна складова є важливою для розуміння подальшого нелінійного розвитку продукту. Одними збільшеннями бюджетів та впровадженням покращень на основі фідбеку від користувачів довго на ринку не втриматись. Радикальні зміни приходять саме з технологічними проривами.
Мені щиро подобається працювати в індустрії, і я ніколи не шкодував про вибір покинути академічну науку. Ми з командою SoftServe упроваджували проривні інновації на ринок, що робить не так багато інших компаній. Той же проєкт з розпізнавання критичних хвороб людини на основі біосигналів. Аналогів у світі тривалий час не було. Лише за кілька років після появи нашого рішення з’явилося подібне дослідження відомої групи в Стенфорді.
З просуванням кар’єрними сходами в SoftServe я відійшов від безпосередньої роботи над тим чи тим проєктом і вже запускав нові напрями в компанії. Один з останніх — Quantum Computing. Це робота на піку науки, для якої потрібно шукати таланти в усьому світі, бо в Україні їх просто недостатньо. А це означає відкриття офісів і партнерства з новими локаціями. Ми побудували команду з понад 100 експертів, які працюють в Україні, Польщі, Румунії, Болгарії, Сінгапурі, Мексиці та Великій Британії.
Загалом я пропрацював у SoftServe більш як шість років. В останні місяці я поступово відійшов від активної роботи в компанії та передав обов’язки лідерам, які виросли в команді. Тепер я позаштатний стратегічний радник. Моя ж основна увага прикута до власного стартапу Haiqu.
«Що сьогодні може бути захопливішим, ніж Quantum Computing?». Про запуск стартапу Haiqu та його значення
Лідер завжди має перед собою чітку візію майбутнього, яку він може комунікувати команді та з якою здатен зростати. Хай на якому ти рівні, завжди є багато варіантів для розвитку. Для мене, наприклад, бізнес-школа Українського католицького університету, де я вчився й нині викладаю практики R&D-менеджменту та комерціалізації технологій, стала хорошим джерелом нових ідей і натхнення.
Мене давно цікавило підприємництво, однак стартап не був самоціллю. Ідеї зароджувалися ще в часи роботи в SoftServe, однак до літа
Участь у буткемпі акселератора Creative Destruction Lab допомогла сфокусуватися на одному зі своїх задумів. Мені вдалося знайти яскраву проблему, розв’язання якої мало бізнес-потенціал, — покращення продуктивності квантових комп’ютерів. Але, що не менш важливо, я зрозумів, що можу застосувати свій дуже специфічний досвід у квантовій фізиці, штучному інтелекті, високопродуктивних обчисленнях та комерціалізації технологій у цій справі. Та й що сьогодні може бути захопливішим, ніж Quantum Computing?
Під час буткемпу ми багато спілкувалися з менторами, які є фаундерами інших стартапів, виконували чимало практичних завдань, як-от розробити певну технологію та спробувати запакувати її в бізнес-кейс як рішення, яке можна масштабувати.
Здебільшого ми брейнштормили з Річардом Ґіваном, випускником Стенфорду. Спочатку думали, що потрібно рухатися в бік розв’язання реальної проблеми й показати цінність квантових обчислень для конкретного завдання з реального світу. Ми працювали над рішеннями, які продемонстрували б цінність квантових обчислень для обробки природної мови (NLP), завдань з криптографією тощо. Однак постійно стикалися з однією проблемою: ми могли показати маленький прототип, який потенційно здатен був дати результат, тільки коли людство отримало б надпотужні квантові комп’ютери.
Наявні сьогодні у світі квантові комп’ютери дуже маленькі, з невеликою кількістю кубітів (одиниця квантової інформації, квантовий аналог біта — ред.), 500 чи 1000. А нам потрібно кілька мільйонів кубітів. Крім того, квантові комп’ютери дуже чутливі до шуму й будь-яких впливів зовнішнього світу. Тому, наприклад, якщо температура виявиться недостатньо низькою чи система — недостатньо ізольованою, обчислення може бути зруйноване. Через це квантові обчислення нині виконують протягом дуже короткого часу. Кількість операцій теж обмежена. І це проблема, яка звужує застосування квантових комп’ютерів.
Тож ми замислилися, як можна покращити їхню продуктивність. Ідеться про зменшення чутливості до шуму й оптимізацію алгоритмів, щоб за той самий час можна було зробити більше операцій. Надалі ми можемо сфокусуватися на чомусь іншому, але спершу потрібно розв’язати цю ключову проблему. Так викристалізувались ідея та місія нашого проєкту — Haiqu.
Ми не єдині, хто намагається розв’язати питання ефективності квантових комп’ютерів. Над цим працюють і інші команди, але вони застосовують відмінні від наших методи, не настільки ефективні. Ми підійшли до питання з чистого аркуша, і можливий результат у сотні разів кращий від того, що пропонують конкуренти.
У нас уже є core-технологія та готовий прототип рішення. Нині ми досліджуємо ліміти й варіанти застосування цього рішення і продуктивність для різних архітектур квантових комп’ютерів. Паралельно працюємо над продуктизацією — як цією технологією користуватиметься кінцевий користувач. Перший продукт з’явиться в межах року. Технологію ми можемо застосовувати вже, однак її потрібно адаптувати під запит у ручному режимі. Нам важливо випустити автоматизовану платформу, якою зможуть користуватися розробники прототипів та квантового «заліза».
Залучені нами інвестиції спрямуємо на побудову першої версії продукту й запуск перших пілотних версій з клієнтами. Сума інвестицій публічна — $4 млн. Це не маленький раунд, особливо як для pre-seed, і він один з найбільших у нашому домені.
Квантові технології завжди капіталомісткі. Вони передбачають наймання специфічних людей і значні операційні та технологічні витрати, наприклад на роботу з квантовими процесорами й патентування розробок. Потрібно провести величезну кількість наукової роботи, перш ніж дійти до кінцевого продукту.
Тепер непростий час для залучення інвестицій, зокрема через війну в Україні. Нам пощастило, що мій кофаундер Річард Ґіван фізично перебуває в Каліфорнії, є випускником Стенфорду та має хороший нетворк у венчурному середовищі. Аби переконатися в тому, що наша технологія життєздатна, інвестиційний фонд наймав спеціалістів з наукового світу, професорів, які спілкувалися з нами й надавали власні рекомендації. Оцінки технології Haiqu були дуже позитивними, і це вплинуло на кінцеве рішення щодо інвестицій.
Співзасновники Haiqu Микола Максименко (зліва) та Річард Ґіван
«Потреба в кадрах — один з ризиків, які ми закладали під час запуску стартапу». Про команду Haiqu та найм в Україні
Haiqu починався з двох людей: мене й кофаундера Річарда Ґівана. Та вже з квітня команда розрослася до восьми спеціалістів з різних куточків світу. Розширювати команду квантового R&D — загалом нетривіальне завдання. Допомагає в цьому особиста потужна мережа контактів. Людей у нашому домені в усьому світі кілька тисяч, тому так чи інакше більшість з них знайомі. Унікальні фахівці, про яких я говорю, — це ті, хто має сильну освіту або досвід, який би комбінував квантову й софтверну інженерію. Це не просто випускники факультетів теоретичної фізики, а люди зі спеціалізованою теоретичною базою у квантовій інформатиці та квантовому машинному навчанні, що вміють добре писати код. Це доволі рідкісна комбінація.
До нас долучаються такі люди тому, що можуть застосувати цю експертизу в одному проєкті й порівняно швидко побачити проривний результат. Водночас до команди приєднуються і сильні експерти в суміжних напрямах, які можуть проєкціювати свій досвід на квантові обчислення та допомогти нам з розробкою продукту.
Власне, потреба в кадрах — один з ризиків, які ми закладали під час запуску стартапу. Коли наш бізнес зростатиме, ми потребуватимемо все більше фахівців. Тому вже сьогодні ми починаємо роботу над тим, аби долучатися до розвитку екосистеми партнерств у сегменті теоретичної фізики — налагоджуємо співпрацю з університетами та науковими інститутами.
Уже зараз у нас є невелика R&D-команда у Львові. Ми маємо кілька відкритих інженерних та дослідницьких позицій для фахівців саме в Україні, залучаємо інтернів з УКУ й ЛНУ.
Нині нам важлива швидкість. І коли потрібно найняти конкретного спеціаліста, який зможе включитись у роботу вже за тиждень, ми шукаємо його точково, без огляду на локацію.
«Україна може бути сильною у квантовому software». Про перспективи Quantum Computing та місце України в розвитку цієї галузі
Quantum Computing — це не лише про теоретичні дослідження. Створення продукту потребує сильної інженерної компоненти в оптимізації алгоритмів, масштабування високонавантажених систем та хмарних обчислень.
Попри те, що в Україні дуже хороша база теоретичної фізики й software-інженерів, є прогалина в комбінації цих двох складових, а напрям квантових обчислень представлений дуже нішево — як одна з дисциплін у навчальних програмах. У ЛНУ імені Франка, наприклад, запустили бакалаврську та магістерську програми з квантового програмування. А Український католицький університет додав кілька сучасних курсів у квантових обчисленнях до програми Computer Science, і найближчим часом ми спільно з УКУ проведемо навчальну школу з Quantum Machine Learning.
Україна цікава з погляду розвитку талантів, і сподіваюся, що вже за рік зможемо підтягнути українських фахівців для роботи в цьому домені завдяки школам, семінарам, стажуванням та іншим навчальним ініціативам. Але тут важлива підтримка на державному рівні. Якщо ми рухатимемося так само повільно, як у галузі штучного інтелекту, то ризикуємо залишитись аутсайдерами у сфері Quantum Computing.
Держпідтримка важлива тому, що deep-tech стартапам на ранньому етапі розвитку технології потрібні значні кошти та сприяння в розвитку партнерств і доступу до регіональних грантів. Якщо гранти є в Канаді, Британії, Німеччині тощо, то стартап змушений релокуватися туди, щоб залишатися конкурентоспроможним. Умови таких програм майже завжди передбачають розвиток R&D у відповідному регіоні.
Україна може бути сильною у квантовому software, створенні квантових програмних продуктів — передумови у вигляді сильної наукової школи та інженерної культури в нас є. А от у квантовому hardware нам важче конкурувати, оскільки цей напрям потребує більшого капіталу: такі стартапи залучають по $100 млн венчурного й грантового фінансування і для їхнього розвитку необхідна ціла екосистема.
Quantum Computing — це дуже футуристичний напрям, і невідомо, коли він «вистрілить». Однак уже зрозуміло, що це стратегічно важлива технологія. І той, хто нею володітиме, матиме величезну перевагу.
