Позивний «Професор». Історія українського інженера-науковця на війні, який проєктує морські дрони та читає лекції просто з окопу

Олександр Бондаренко з позивним «Професор» є директором Кораблебудівного науково-навчального інституту НУК імені адмірала Макарова, науковцем, інженером, розробником засобів автоматизованого проєктування суден і бійцем 123-ї бригади територіальної оборони ЗСУ. 25 лютого минулого року він став на захист Миколаєва й відтоді веде солдатське життя, водночас проводячи лекції студентам з окопів, пише між військовими завданнями наукові рецензії.

Нині Олександр служить на Херсонщині й разом з побратимами по Дніпру тримає рубіж. Під час 10-денної відпустки ми поспілкувалися з професором про суднобудівні проєкти, розробку дронів, війну і неперервність його викладацької роботи.

Дитинство: «Я виготовляв навіть самохідні кораблі з двигунами»

Я народився на Вінниччині в смт Оратів у багатодітній сім’ї, де було п’ятеро дітей. Тоді батьки викручувались як могли, щоб одягнути нас і відіслати всіх до школи.

Ми тримали господарство, корів і свиней, обробляли город, з цього й жили. Щоб отримати таку розкіш, як фломастери, я пас череду цілий день. Вчився як усі, а вже у 9 класі взявся за розум, справді приділяв час навчанню. Найлегше мені давалися математика і фізика. Ще я днями сидів у батьковій майстерні — робив моделі кораблів. Батько був столяром, тож мав багато інструментів.

У сільській бібліотеці складно було щось знайти із суднобудування, але оскільки я був постійним читачем, бібліотекарка спеціально замовляла для мене книжки за міжбібліотечним абонементом. Я їх отримував з усієї країни на два тижні й за допомогою кальки переносив креслення на папір. Завжди переглядав список літератури в кінці видання і так замовляв нові.

На Вінниччині чудова природа, і поруч з нашим будинком був ставок, де я випробовував свої моделі кораблів. Виготовляв навіть самохідні з двигунами.

Коли 1987 року настав час обирати фах і вступати до вишу, у мене не було жодних сумнівів. Єдине — думав над тим, чи йти в Миколаївський кораблебудівний інститут, чи в тодішній ленінградський. Поїхав до Миколаєва.

На конференції в рідному університеті, 2020 рік

Наукова робота: «Над проєктом з дронами я продовжую працювати і в умовах війни»

В університеті мені дуже запам’яталися величезні креслення. Вони були по півтора метра, і креслили ми їх вручну. Це займало дуже багато часу, після пар доводилося залишалися в аудиторіях для виконання завдань, бо в гуртожитських кімнатах не було підхожого місця. Тоді майже все ми робили вручну. В інституті був комп’ютерний клас з машинами ЄС ЕОМ, але туди завжди була черга й потрібно було записуватися за місяць. На комп’ютері я проводив розрахунки для диплому аж на 4 курсі.

Нині я кажу своїм студентам, що якби вони вчилися за таких умов зараз, то з них 10% завершували б навчання.

Я закінчив Миколаївський кораблебудівний інститут (нині він має статус національного університету) імені адмірала Макарова 1994 року. Й одразу ж вступив в аспірантуру рідного вишу. Міг піти в конструкторське бюро чи працювати інженером на заводі, як багато моїх однокурсників, але я мав схильність до наукової роботи й керівник мого дипломного проєкту запропонував аспірантуру. 2002 року став кандидатом технічних наук, згодом доцентом, а 2019-го професором. З 2016 року очолюю Кораблебудівний навчально-науковий інститут НУК.

Сфера моїх зацікавлень у суднобудуванні — розрахунок морехідних якостей судна, проєктування судна, його концепт-проєкт. Я готую 3D-модель корабля і представляю його замовнику з основними параметрами, зовнішньою архітектурою.

Мене цікавлять і ресурсозаощаджувальні технології в суднобудуванні. Це про більш дбайливе ставлення до екології. Нині є поняття Green Ships, тобто ви проєктуєте корабель так, щоб він використовував якнайменше ресурсів: ставите електродвигуни, різноманітні вітрила, використовуєте сонячну енергію.

Крім того, я досліджую та проєктую морські дрони. Кілька років тому я випадково познайомився з ректором Латвійської морської академії (тепер вона об’єднана з Інститутом транспорту і зв’язку) Андрієм Звайгзне, який теж цікавиться цією темою. Ми три роки поспіль подавалися на конкурс ЄС щодо створення морських дронів. І в грудні перед початком повномасштабної війни виграли його і тільки-но почали працювати над проєктом SEANICE (AntiSubmarine Warfare European Autonomous Networked Innovative and Collaborative Environment). Ним я продовжую займатися і в умовах війни.

Ми розробляємо два дрони: один на 10 метрів, другий — це дрон-платформа до 50 метрів, він є носієм інших дронів. У них може бути дуже широке застосування. У контексті війни й післявоєнного часу важливим є розмінування територіальних вод України. Ніхто не знає, де міни й скільки їх. І дрони в цьому дуже помічні.

Крім того, це патрулювання території. Загалом я вважаю, що нинішня війна — це війна дронів. Україна була не готова до протистояння, особливо Військово-морські сили, з погляду використання дронів. Хоча в нас є достатньо фахівців, які могли їх створювати. Натомість будували малі броньовані катери, які не дуже потрібні Україні, на мою думку.

До прикладу, проєкт «Гюрза-М»: з восьми катерів чотири захопила росія. Грошей на них пішло багато, а ці ж завдання можна було ефективно виконувати дронами. Крім того, якщо дрон знищують, то люди не постраждають. А ось на катері є екіпаж.

ІТ-технології в суднобудуванні: «У мене з колегами є сім авторських свідоцтв на програми»

У своїй науковій роботі я використовую мову Pascal. Я знаю, що айтівці нині скептично до неї ставляться. Але в нас багато ефективних програм створено в Delphi.

Наприклад, ми автоматизовуємо розрахунки розмірів суден і розробили під це власну програму. Річ у тім, що більша частина софту і CAD-систем, які є на ринку, призначені для пізніших етапів проєктування, коли уже готується 3D-модель корпусу, де ви розраховуєте міцність, остійність та інші характеристики судна.

А початковий етап — найбільш інтелектуальний, як на мене, — ці програми оминають. А саме тут ви маєте з’ясувати, якої довжини і ширини буде судно, на яку глибину повинна занурюватися платформа. Все це прямо пов’язано з економічною доцільністю — цивільне судно має бути ефективним і приносити прибуток. А розміри безпосередньо впливають на ці параметри. Тож ми створили власне програмне забезпечення.

У мене з колегами є сім авторських свідоцтв на програми. Найбільш значуща для мене — програма розрахунку тягових сил і вибору кількості буксирів для проведення швартовних операцій із судном. Коли судно заходить у порт, його супроводжують буксири. І постає питання — скільки їх потрібно? В українських портах користуються нормативним стандартом, розробленим у 70-х роках минулого століття. І він уже давно застарів.

І 2015 року порт «Південний», найбільший і найприбутковіший порт України, попросив наш інститут розробити методику, за якою можна визначити кількість буксирів і тягове зусилля. Ми створили для цього програму, якою і досі там користуються.

Ще одне свідоцтво — на трекер руху судна по морській карті для порту «Авліта» (2013 рік). Севастопольський порт «Авліта» вузький, і нам треба було розрахувати траєкторію руху судна з буксирами так, щоб вони безпечно заходили в порт. Рух корабля, положення буксирів усе показується в реальному часі з розрахунками.

Онлайн-лекція для студентів

Початок війни і мобілізація: «Я переконаний, що Миколаїв вистояв лише завдяки людям, які готові були захищати місто»

За законом як науковець і викладач я не підлягаю мобілізації. Я записався до Сил територіальної оборони з власної ініціативи 25 лютого 2022 року. А ще 23-го, напередодні вторгнення, всі свої напрацювання щодо проєкту з дронами я відіслав латвійському товаришу, мовляв, хай будуть у тебе, а там подивимось. Я відчував, що щось станеться.

24 лютого ми з дружиною прокинулися від вибухів — сильно обстріляли Кульбакінський військовий аеродром. Зранку я перевіз рідних у приватний будинок за містом. А сам зібрав речі, і 25-го вже був зі зброєю на службі.

Я переконаний, що Миколаїв вистояв лише завдяки людям, які готові були захищати місто і масово мобілізовувались. Приходили хлопці, які бачили зброю тільки в комп’ютерних іграх і не знали, як патрони в магазин ставити, і люди по 60 років, які через хвороби непридатні до служби. Миколаївці були відчайдушні й готові до спротиву. Реально, я цього не очікував.

Про Херсон у суспільстві не сильно хочуть говорити, але там було немало колаборантів, деяких я знаю, бо працював з ними раніше. У нашого університету була там філія. Одного викладача з кафедри технології суднобудування і ремонту суден, який перейшов на бік окупантів, я знаю особисто. Я думав, що в Миколаєві буде схожа ситуація, коли багато хто опиниться не на нашому боці. Однак велика кількість людей стали на захист міста, інші активно допомагали військовим. Привозили їжу, теплі речі, каву.

Першого ж дня нам дали зброю і вивели на позиції, де міг з’явитися ворог. Трохи згодом стали проводити навчання — зі стрільби з різного виду зброї тощо.

Спершу в університеті я нікому не казав, що записався в ТрО. Колеги й студенти дізналися, що я пішов воювати, у середині березня. Річ у тім, що багато з добровольців, які пішли на початку війни в територіальну оборону, думали, що відстоять місто і повернуться до цивільного життя, мовляв, які з нас солдати. У моєму батальйоні немало військовослужбовців за 50 років, фізично складно бути піхотинцями в такому віці. Ми думали, що до літа ситуація проясниться, і ми в армії ненадовго. Але вийшло, що надовго.

Миколаївщина, 2022 рік

Про лекції з окопів: «Спеціально для занять я купив ноутбук, на якому в мене мінімум інформації»

Колеги з розумінням поставилися до мого рішення долучитися до ЗСУ, намагаються підтримувати мене, повсякчас питають, чи щось потрібно передати.

Я продовжую викладати, проводити вчені ради, вирішувати нагальні питання. У перший місяць усі стресували, чимало студентів і викладачів евакуювалися з Миколаєва в інші міста і за кордон. Треба було налагодити навчальний процес. Тим паче у мене ж є навантаження, закріплені за мною дисципліни.

Звісно, я міг відмовитися від занять. Навесні минулого року треба було закінчити семестр, а вже на новий навчальний рік я міг не набирати студентів. Але я люблю свою роботу й вважаю, що можу проводити заняття. Просто попереджаю магістрів, з якими працюю (до 20 людей), що пари будуть ненормовані: можуть бути в суботу чи неділю, о 22:00 чи о 7:00, або ж їх не буде два-три тижні. Студенти погоджуються.

Я читаю предмет під назвою «Суднобудівні системи автоматизованого проєктування». Для цього мені потрібен комп’ютер (на мобільному програма просто не запуститься). Я маю дітям показати екран, як це відбувається. Спеціально для занять я купив ноутбук, на якому в мене мінімум інформації.

Безумовно, коли ведеться обстріл, ніхто лекції не читає. Солдат в боєготовності сидить в окопі й чекає команди. Лекція з окопу проводиться тоді, коли є можливість. А для цього потрібен інтернет, щоб «не глушили» зв’язок. Були випадки, коли я читав лекцію і з поля, посадки.

На інших факультетах теж є викладачі, які пішли на війну, хоча мають бронь. Мій заступник Олексій Ястреба, наприклад, у ТрО, але в місті.

Більшість лекцій я веду і записую в зумі. Студентам кажу, щоб не хвилювалися, якщо кілька днів не виходжу на зв’язок. Нині ситуація така, що багато людей вчаться і підключаються за межами України. Є ті, що долучаються до занять і з окупованих територій.

Нещодавно мав нагоду побачитися зі своїми студентами — вручив їм дипломи. Якось я пообіцяв їм, що буду на врученні й кожного привітаю. Коли батальйон дислокувався в області, я міг ходити у звільнення на день додому. А два місяці тому нас перекинули на Херсонщину. Тож думав, уже не вдасться приїхати, семестр закінчувався. На щастя, в кінці лютого мені дали відпустку на 10 днів, і я встиг на вручення, як і обіцяв :).

25 лютого 2023. Ми на шостому поверсі головного корпусу університету. Сюди прилетіла ворожа ракета. Джерело

Про армію: «Найскладніше під час служби — виконувати дурну роботу»

Я сказав собі, що після закінчення війни напишу книжку про територіальну оборону. З першого дня веду щоденник, де записую хоч кілька фраз на день про події та свої почуття.

Є позитивні моменти, про які я точно згадаю, це, зокрема, солдатська дружба та повага в підрозділах.

Солдатське життя — це риття окопів і облаштування позицій. Треба подумати про те, де будете митись, готувати їжу. Власне, потрібно постійно все облаштовувати з нуля, бути під обстрілами, ризикувати. І відчувається, що люди при цьому дбають одне про одного, підтримують. Нині ми озброєні, навчені, уже не такі, як були у березні та квітні 2022 року. Але все одно важко.

А є менш приємні речі, які варто змінити. Наприклад, я служу в батальйоні, де немало добровольців віку 50+, люди, які прийшли за покликом і не думали, що це буде надовго. Сучасний солдат носить на собі бронежилет 11+ кілограмів у кращому разі, подвійний боєкомплект, автомат, шолом. Не кожен може пройти у цьому екіпіруванні кілька кілометрів поспіль, особливо якщо ви старшого віку. Вважаю, що нині тих людей, які прийшли служити в перші дні війни, треба пропустити через військово-лікарську комісію. Щоб лікарі їх оглянули й демобілізували за потреби за станом здоров’я.

Найскладніше під час служби — виконувати дурну роботу. В армії є для цього інший термін, але не буду його озвучувати, бо й так нахапався лайливих слів [сміється]. Дратує, коли приходять «перевіряючі» й починають розказувати, де ще треба накопати окопів там, де вони вже не потрібні. І це робиться просто для того, щоб солдат даремно не сидів. Багато командирів, які закінчили ще радянські військові училища, кажуть, що солдат без роботи — злочинець. І байдуже на доцільність, погоду, стан здоров’я чи інше. Я не казатиму про всіх, але таке часто буває.

Зі щоденника

Я дуже раціональна людина, і це іноді стає проблемою, зокрема коли мені кажуть робити якусь дурню. Але я звичайний солдат, жодного звання не маю. Згідно зі статутом повинен виконувати всі розпорядження. При цьому я завжди дивлюся, як можна щось зробити краще, оскільки інженерний бекграунд дає своє. Якщо треба, можу накидати картинку і показати, як задум виглядатиме, а потім втілити на практиці. Спроєктувати бліндаж тощо.

Нині хочу перейти в новий батальйон, який тільки-но формується, на сержантську посаду. Думаю, там буде більше користі від моїх знань. Але рішення про переведення ще не ухвалили, не знаю, чи відпустить мене командир.

Ще у Військово-морських силах є багато задач, які я б міг допомогти розв’язувати. Але, як я зрозумів, вони не зацікавлені, а сам же я не піду до командувача ВМС проситись. Я йшов на службу не для цього. Нині багатьом пропонують контракти, але я не підпишусь на це, бо після перемоги якнайшвидше повернуся до свого цивільного життя.


Та поки що думками я вдома, приїхав у відпустку у Вінницьку область, де нині живе моя дружина, донька з чоловіком і двома дітьми. Онуки не дають мені життя [сміється] і не відпускають ні на крок. Ще за цей час з’їздив до батьків на могилу, зайшов у хату, де минуло дитинство. Ну й кілька занять провів для студентів, як без цього.

Нині Олександр Бондаренко з побратимами повернулися на фронт і виконують завдання на Херсонщині.

Похожие статьи:
Привет, меня зовут Катя. Несмотря на полученное образование переводчика на филологическом факультете, после университета я нашла...
Оператор «МегаФон» полностью обновил линейку тарифов для смартфонов «Все включено». Теперь клиенты компании смогут...
Стало известно, что 23 сентября в Пекине, Китай, компания MEIZU представит свой новый смартфон линейки PRO – MEIZU PRO 5. Компания уже...
Over the years, the amount of laws and regulations governing the food and drink industry has multiplied many times over. Suddenly, the whole industry is now paying attention to the dangers of contamination whether it comes from a...
Від редакції: у рубриці DOU Books спеціалісти розповідають про 5 своїх улюблених книжок — ті, які змінюють світогляд та корисні...
Яндекс.Метрика