Дек. 04

У британських школах інформатика щодня, в Україні — раз на тиждень. Вчителька з рівненського селища — про стажування в Лондоні та проблеми української освіти

Інна Тріщук викладає інформатику в селищі Клесів на Рівненщині вже дев’ять років. За цей час вона переосмислила підходи до викладання: каже, дітям потрібно максимум практики, а не теорії, як рекомендують методички для вчителів, більше програмування тим, хто в ньому зацікавлений, і домашніх завдань. В інтерв’ю DOU Інна розповіла про своє стажування і навчання в Лондоні, про те, як відкрила власну школу комп’ютерної грамотності й чому не змінює професію вчителя на програміста.

Під час поїздки до Лондона

«Після навчання я вийшла неготовою до роботи спеціалісткою». Про те, чого вчать майбутніх інформатиків в університеті

Клесів — це селище у Рівненській області. За моїми даними, в нас мешкає близько 7 тисяч людей, але за офіційними — 4600. Тут я народилася і живу вже 30 років.

Вчителювання не було моєю великою мрією, та після 9 класу захотілося спробувати дорослого життя, тож я вступила до педагогічного коледжу в Сарнах, місті поблизу Клесова. Там отримала базу з інформатики, познайомилася зі вчителем, через якого і сама стала інформатиком. Тобто вже в коледжі я збагнула, що це моє, що інформатика — це класно.

Після коледжу закінчила ще Рівненський державний гуманітарний університет у 2013-му. Загалом викладали там добре, бо у виші працює багато класних спеціалістів, яким я вдячна. Втім після навчання я все одно вийшла неготовою до роботи спеціалісткою. Складно сказати, чому так. Можливо, погано вчилася, не розуміла, чому методика інформатики спрямована на теорію. Та й нині схожа ситуація: більше уваги звертають на теорію, тоді як 90 % уваги треба зосереджувати на практиці й навичках дітей. Терміни, класифікації та взагалі інформацію учні знайдуть в інтернеті, якщо вмітимуть користуватися браузером, розумітимуть, що означає оновити сторінку, повернутися. Я не вважаю, що теорія не потрібна — вона потрібна й важлива. Але все ж акцент треба робити на практиці.

Після університету все закрутилося. Додаткові офлайнові курси та Prometheus, EdEra онлайн. Я й досі не можу зупинитися. Навіть тепер мені бракує дня: постійно хочу щось повчити, почитати. Бо мені це подобається, хоча сьогодні з двома дітьми та роботою складніше знайти час на самоосвіту.

Аби вдосконалити навички, я також пройшла курси підвищення кваліфікації у Львівській політехніці. Вони були круті тим, що давали багато практики. А я якраз людина-практик — люблю, коли її максимум. Звичайно, були гарні викладачі, які надихали мене, а були й ті, методику яких я не розуміла. Не круто, коли ти приїжджаєш на навчання, а тебе вчать, як картинки в PowerPoint вставляти. Але в них такий підхід — кожному своє.

З інформатикою у школі я не розлучаюся вже дев’ять років — робила паузу лише на час декрету. Викладаю для молодших і старших класів у Клесівському ліцеї Сарненського району Рівненської області. І досі засинаю з думкою: швидше б настав ранок, щоб знову взятися за роботу.

Урок у школі в Клесові

«Не треба боятися навантажувати учнів». Про власні підходи до викладання інформатики

Викладати інформатику сьогодні у школах можна цікаво, якщо цього захотіти. Проблем не бракує. Наприклад, вчителям дають повну свободу вибору програмних засобів, але деякі інструменти безплатні, а деякі платні. І не вказано, які використовувати. Виходить, я беру LibreOffice, а не пакет Microsoft, бо за перший не потрібно платити. Адже в школи є нагальніші потреби, і з цим складно не погодитися.

Щоби спростити собі роботу й усе систематизувати, я зібрала робочі матеріали на Google-диску. Структурувала все за класами та темами, для кожного класу підготувала презентації, практичні завдання, інтерактивні ігри, Google-форми.

Оскільки вчителі можуть самостійно вибирати, скільки відводити на практику, я даю на неї максимум часу на уроці. Хоча ніде в методичках про це не написано. Там розповідають, що треба подавати теорію, а практиці взагалі радять приділяти менше часу, ніж, на мою думку, достатньо, аби вивчити тему. Але сьогодні у дітей переважає кліпове мислення. Вони не вміють довго зосереджувати увагу, тому їм потрібно часто змінювати види діяльності. І потрібно, щоб це була саме діяльність. П’ять хвилин теоретичної презентації нової теми зазвичай більш ніж достатньо. Однак це не має бути у форматі, коли вчитель стоїть біля дошки й щось розповідає. З дітьми треба говорити й ставити питання: «А як ви думаєте?», «Що це, на вашу думку?», «Де ви чули таке слово?». Тоді вони будуть активними на уроці.

Скриншот презентації для учнів

Після презентації, якщо це молодші класи, я даю інтерактивні ігри на 10 хвилин. Їх можна створювати у Wordwall: вікторина із зображеннями, відповідні пари, пошук пропущених слів та інші. Діти просто відкривають закріплену вкладку у браузері та грають.

А потім практика. Спочатку я показую, як виконати завдання, що займає 2–3 хвилини, а потім учні це роблять самостійно. У кожного на столі є картка, де розписаний алгоритм виконання зі стрілочками, скриншотами. Не варто боятися давати дітям серйозніші завдання. Наприклад, не просто вставити таблицю у Word, а додавати колонки, картинки — вони все зроблять. І у класі буде тиша, бо учням цікаво і є чим зайнятися.

Зазвичай наприкінці уроку в молодших класах я використовую Plickers. Це сервіс для швидкого оцінювання знань. У малих дітей немає телефонів, тому для них це найкращий варіант. Я виводжу питання на дошку, а учні мають QR-коди з варіантами відповідей A, B, C, D. Я сканую їхні відповіді своїм телефоном — і одразу видно результат.

У старших класах складніші підходи. Наприклад, у 6 класі проходимо векторний редактор. Тож у LibreOffice Draw вони малюють векторні зображення, вчаться їх групувати, робити тілами обертання тощо. В ігри рідко з ними граю, зазвичай після короткої презентації одразу йде практика до 40 хвилин. У нас працює мобільний застосунок «Єдина школа» для батьків і вчителів. Наприкінці уроку я перевіряю всі роботи й одразу виставляю оцінки, які через програму можуть бачити батьки. Також часто використовую Classtime для перевірки знань. Я можу в реальному часі бачити, хто як відповідає на питання. І якщо, наприклад, багато учнів помиляються в одному питанні, зразу ж розбираємо, чому так.

У старших класах починають вивчати мову програмування. Міністерство освіти залишає це на вибір вчителя. Я своїм учням викладаю Python, бо це четверта за популярністю мова програмування сьогодні. Вона перспективна і справді може бути корисною. Тим паче Python вважають найлегшою мовою для дітей, бо команди схожі до англійських слів. Вже у дев’ятому класі учні можуть виконати арифметичні обчислення. Наприклад, порахувати, скільки їм років, ввівши поточний рік і рік народження. Для цього вони програмують вікно, розміщують на вікні віджети Button, Label, Entry тощо.

З практики я бачу, що учні хочуть вчити програмування. Але годин катастрофічно мало — один урок інформатики на тиждень у 2–7 класах. Я взагалі за те, щоб винести програмування окремим предметом чи зробити факультативом. Бо його насправді не всі розуміють і воно не всім потрібне. Але зацікавленим варто давати можливість вчити більше.

Не треба боятися навантажувати учнів. Зазвичай діти хочуть вчитися, але результат залежатиме від вчителя й того, наскільки чітко він усе пояснив і зміг зацікавити.

Інформатика має бути в пріоритеті. IT-сфера розвивається дуже швидко. Щоб учні мали необхідні компетенції, ми, вчителі, маємо не дуже відставати щонайменше. І кожен вчитель має розуміти, що треба займатися самоосвітою і саморозвитком.

«Я вчителька з села, що там можна пробувати?» Про грант і поїздку до Лондона

У жовтні 2019-го активіст з Клесова показав мені грант на персональні проєкти у сфері освіти від House of Europe (програма Європейського Союзу, що пропонує можливості для творчості та професійного обміну — ред.). Спочатку я відмовлялася, казала, що в мене немає шансів. Я вчителька з села, що там можна пробувати? Вимоги високі: детальна заявка, прописаний бюджет, CV міжнародного зразка, опис, ким бачиш себе за п’ять років. І все англійською. Я вагалася, чи впораюся, хоча й знаю англійську добре. Я злякалася. Але за кілька днів він запропонував знову, я вже трохи поміркувала над цим і таки наважилася.

Грант давав змогу поїхати за кордон. Обрати можна було з кількох країн, але я чомусь захотіла саме у Велику Британію. Якщо мріяти, то вже масштабно :) Потрібно було скласти програму подій у сфері освіти в Лондоні у березні 2020-го, які я хочу відвідати. Методом «пошук у Google» зібрала те, що мене цікавило. Це було навчання в комп’ютерній академії, IT Software Development Workshop від лондонської програмістки, яка займається інженерно-будівельним забезпеченням, міжнародна конференція для вчителів інформатики CAS London 2020 Conference і стажування у школах Великої Британії. Попередньо потрібно було отримати підтвердження від двох шкіл, що вони готові мене прийняти. Для цього я просто писала в різні школи й просилася до них, пояснювала, хто я й чому це потрібно. На щастя, два заклади погодилися.

На підготовку заявки та підтвердження пішов тиждень. Та зрештою я написала, надіслала й забула. Там був один переможець, тож я не особливо сподівалася. Але за два місяці зранку мені зателефонували: «Вашу мобільність рекомендовано до фінансування». Я спочатку навіть не зрозуміла, про що мова, бо ще спала (сміється). Виявилося, йдеться про поїздку до Лондона.

Тоді почалася підготовка документів у шаленому темпі. Бо треба було оформити візитерську візу, а це складно: вони перевіряють усе. Ще бронювання квитків на літак, готелю, квитків на заходи. Потім взяла відпустку у школі на два тижні — і полетіла. В Лондоні я мала пробути 10 днів.

Те, на що одразу звертаєш увагу в такій поїздці — англійська. Поки вдома, думаєш, ніби знаєш її добре, але це не зовсім так. Я готувалася до поїздки, посилено вчилася напередодні, але мені потрібна була англійська вузької спеціалізації, технічна. Не можу сказати, що на 100 % все розуміла. Думаю, відсотків на 85.

На міжнародній конференції для вчителів я збагнула, що інформатика у Великій Британії — пріоритетна наука, тоді як в Україні вона наче додаток до всього іншого. Вчителі обговорювали проблеми, з якими стикаються, шляхи розв’язання, думали, як заохочувати учнів навчатися. Тут я дізналася, що у країні є єдина база інформації, де вчитель-початківець може завантажити навчальні матеріали. І це круто, бо це одна з ключових проблем для молодих спеціалістів. Замість того, щоб обирати невідомо що із сумнівних джерел, вчителі-початківці могли б заходити на сайт Міністерства освіти й брати інформацію звідти. Найкращі вчителі інформатики поділилися б своїми напрацюваннями: презентаціями, іграми. Так працює в Британії. Вчителі там креативлять для своїх учнів, аби зацікавити, але вони мають основу.

На CAS London 2020 Conference

Також у межах грантової програми спільно з британським розробником ми працювали над освітнім застосунком для вивчення інформатики — писали код. І ще я трохи встигла повчитися в тамтешній академії програмування, але цього було мало. Бо я не могла захопити повний курс — лише маленьку частину. І вивчити щось у настільки стислі терміни складно. Але сама ідея із застосунком мені сподобалася. Це круто: вони дивляться в майбутнє, знають, що дітям нецікаві тепер класичні книжки. Хто буде інформатику так вчити? Книжку треба зробити максимально інтерактивною і з мобільним застосунком додатково.

«У 10 класі діти зробили гру, крутішу за „Маріо“». Про стажування у школах Великої Британії

Найбільшу користь мені дали стажування у школах. Я спостерігала, як у них влаштований навчальний процес. Щойно приїхала додому, одразу інтегрувала в роботу Google Classroom (застосунок, який спрощує обмін файлами між учнями і вчителями — ред.).

Звісно, школи відрізняються від наших. Усе починається з безпеки на вході. У мене перевірили всі можливі документи перед тим, як впустити. Потім — матеріальне забезпечення. Учительські мають душ, окремі туалети, холодильник, мікрохвильовку, диванчики, телевізор — усе, щоб викладачам було комфортно.

На вході до Fulneck School у Великій Британії

І, звісно, технічне забезпечення класів. У вчителя інформатики був ноутбук і ПК з двома моніторами. Принтер є в кожному класі, і за папір можна не переживати. Програмне забезпечення куплене. У нас все інакше.

На самому уроці разом зі вчителем працює помічник. Він веде журнал, роздає інструктивні картки, надсилає завдання учням. Тобто вчитель не займається організаційними моментами — він викладає.

Діти нічим не відрізняються від наших: є такі, що хочуть вчитися, є ті, хто байдикує. Але програма для них складніша, насиченіша і більш різнобічна. Вчитель може вільно обирати методи роботи, обсяг і складність практичних завдань. Крім того, тут застосовують диференційований підхід: у вчителя є окремі практичні завдання для слабших і сильніших учнів.

Ми вчимо здебільшого теоретично, а вони на практиці: школярі реалізовують проєкти, будують бізнес-моделі. Я потрапила на етап, коли учні працювали над бізнес-моделлю свого магазину. Вони ділилися на групи, де кожен відповідав за певне завдання: розробити логотип, банер, візитівку, презентувати товар, бренд тощо. Зрозуміло, це не за один день роблять, але ж як корисно. Ще була на уроках з Python у старших класах. У 10 класі діти створили гру, крутішу за «Маріо». Можна уявити їх за п’ять років, це будуть готові програмісти. В нас у 10 класі діти можуть набагато менше — зробити програму з обчислення. Але ж не варто забувати, що кількість годин різна. У школах Британії, де я була, інформатика — щодня, а програмування — це окремий курс. В Україні заняття відбуваються раз на тиждень і без обов’язкового домашнього завдання (якщо його й задають, то це означає, що школярі мають прочитати підручник, бо не у всіх є ПК, щоб його виконати).

І рівень викладачів там дуже високий і не відрізняється залежно від того, де школа: в селі чи в місті. Я була у Grey Court School, яка розташована безпосередньо в Лондоні, і у Fulneck School, розміщеній у селі за чотири години їзди автомобілем від Лондона. В обох школах у вчителів горіли очі.

Тепер я намагаюся давати дітям домашні завдання, аби ті, в кого є комп’ютери вдома, могли додатково займатися. А ще використовую в роботі матеріали, які є у вільному доступі в британській бібліотеці. Повністю взяти їх я не можу — у нас немає такого програмного забезпечення. Але принаймні підглянути ідею можна.

Урок інформатики у Fulneck School

«Почуваюся трохи їжачком у тумані». Про власну школу комп’ютерної грамотності

Я давно хотіла відкрити щось на кшталт комп’ютерної академії чи школи, бо в Клесові нічого схожого немає. Інформатики у школі дітям мало, дорослі теж часто не володіють комп’ютером, ніша вільна. По приїзду з Лондона доля звела мене з меценатом. Він і допоміг все організувати.

Починати було складно. У мене немає бізнес-освіти, тому почуваюся трохи їжачком у тумані. Доводиться робити кроки не тому, що ти в них впевнена і знаєш, що так треба, а тому, що так відчуваєш. Ходиш навпомацки. Перші три місяці у своїй школі я просто жила :) Треба було й програму розробити, й рекламувати цю справу — без досвіду, знань і навичок робити все непросто.

Але зрештою тепер маємо школу Digital Life для дітей і дорослих, яка працює з грудня 2020-го. Я намагалася зробити програму курсів максимально відмінною від шкільної, аби дітям було цікаво й вони глибше розібралися в предметі. Це заняття з 2D- і 3D-графіки, навчання монтажу, лекції про хмарні технології, можливості смартфонів. Ще пояснюємо сучасний інформаційний сленг: що таке «аутсорсинг» та інше. Є заняття для дорослих, де ми все вивчаємо з нуля: як відкрити папку, як завантажити файл. Також працюємо з вчителями, аби вони просунутіше користувалися комп’ютером і програмами. Наприклад, для вчителів початкових класів показуємо, як робити графіку, щоб вони могли готувати класні презентації до уроків. Дехто хоче вести власний блог, тож вчимо й цього. Нині у нашій школі навчається близько 100 людей.

Я б не ризикнула одразу відкрити таку справу в Рівному чи бодай у Сарнах. Але планую. Хочу напрацювати матеріальну базу тут й далі розширюватися. Хоча тепер думаю, чи не зробити все онлайн. Поки що точно не знаю.

Заняття для дітей у Digital Life

«Планую стати одним з найкращих інформатиків в Україні». Про плани на майбутнє і саморозвиток

Я думала про те, щоб піти в IT. Особливо замислююся про це, коли згадую оплату праці вчителів — конкретну суму не можу назвати (за даними Держстату, середньомісячна зарплата вчителя у червні 2021-го становила 14 313 грн — ред.). Але мене драйвить педагогіка, викладання і діти. Тому й не йду. Для мене важливий рух, коли ти не стоїш на місці, постійно в розвитку. І це все є у викладанні, тому я досі в цій сфері.

Я хочу стати Google Certified Educator, бо все починається з навчання, це для мене важливо. Google має чимало сервісів, якими може користуватися будь-хто, бо вони безплатні. Я сама ними давно користуюся, моя школа приєднана до G Suite for Education. І це круто. Крім того, хочу сама розробляти застосунки та навчити цього дітей. Зараз якраз опановую це. Я дотримуюся одного правила: перш ніж купувати курс, треба дослідити безплатні можливості. Саме тому я зараз проходжу безплатні курси, а далі вже братиму платні. Бо вважаю самоосвіту і розвиток найкращою інвестицією в себе і в майбутнє.

Думаю, років за п’ять я й далі викладатиму в ліцеї інформатику та працюватиму у Digital Life. Але у приватній школі викладатиму вже не базу, а програмування, 3D.

Наразі подала заявку на участь у конкурсі «Вчитель року». Думаю, в мене є шанси. А взагалі планую стати одним з найкращих інформатиків в Україні. Я багато чого знаю, в мене є чим поділитися з іншими. Щоб досягнути мети, я вчуся й активно працюю над собою. Так, це амбітна ціль, але я до неї йду.