Поліграф в IT-компаніях. 5 розповідей IT-спеціалістів про перевірки на детекторі брехні

У більшості країн світу перевірки співробітників на поліграфі не заборонені законодавством (за винятком Німеччини, Австрії, Австралії). У такий спосіб керівники хочуть виявити «неблагонадійних» працівників або ж кандидатів. Судячи з обговорення на форумі, українські IT-спеціалісти ставляться до такої практики різко негативно.

Ми вирішили відшукати тих, хто все ж був не проти перевірки на поліграфі та погодився її пройти. Кілька IT-спеціалістів на умовах анонімності розповіли нам про те, як це відбувалося, про що запитували й наскільки вплинув поліграф на їхнє ставлення до компанії.

Ілюстрація Аліни Самолюк

Як відбувається перевірка на поліграфі. На тілі людини закріплюють спеціальні датчики, які фіксують зміни в її стані. Наприклад, на груди прикріплюють пневмографи. Вони відповідають за реєстрацію змін у диханні. Тонометр потрібен, аби фіксувати зміни в тиску, а датчики, які кріплять до рук і ніг, відповідають за фіксацію скорочення м’язів. Крім того, поліграфолог закріплює на пальцях гальванометри. Якщо людина почне нервувати, тіло пітнітиме й датчики зафіксують зміну електричного спротиву шкіри.

Відмова від поліграфа була рівнозначна звільненню

Я обіймав у тій компанії посаду Senior-розробника. Обов’язкову перевірку на поліграфі ввели за кілька місяців після відкриття нового офісу як обов’язкову. Пройти її мали і всі тодішні співробітники, і кандидати.

Коли нам оголосили про перевірку на детекторі брехні, я лояльно до цього поставився. Проте багато колег були налаштовані вкрай негативно — зрозуміло чому. По-перше, сама атмосфера напружена. По-друге, це встрявання в особисте життя. Тоді, певно, 30% співробітників це сприйняли негативно, 30% — без особливого ентузіазму, а ще 30% — пофігістично. Решта була не проти такої перевірки.

Мене, наприклад, цікавив такий досвід. Відмова від поліграфа була рівнозначна звільненню. Принципових причин відмовлятися у мене не було, тож я погодився.

Усім розповіли в загальних рисах про процес. Безпосередньо перевірка відбувалася у кімнаті для перемовин. Там сиділа приємна фахівчиня-поліграфолог, яка теж розказала про нюанси процесу й під’єднала мене до апаратури.

Я був абсолютно спокійний. Питання, які ставили, були прямо чи опосередковано пов’язані з продажем лідів, розголошенням корпоративної таємниці і всім, що може до цього призвести. Формулювали їх так, щоб можна було дати впевнену й однозначну відповідь. Наприклад, компанію цікавило питання: «Чи розголошували ви колись NDA?». Його перебудували на таке: «Чи розголошували ви колись NDA, що призвело до фінансових чи іншого роду втрат компанії?».

Я вже не пам’ятаю точно, скільки тривала перевірка. Думаю, близько півтори години. Загалом якщо вона й вплинула на моє ставлення до компанії, то мінімально. Насправді завжди чогось схожого очікую від ізраїльських замовників.

Більше перевірку на поліграфі я не бачив в жодній компанії. Але якщо стикнуся з таким, то цей фактор не буде визначальним, коли ухвалюватиму рішення щодо офера.

Я переконаний: поліграф видає багато хибних результатів — як позитивних, так і негативних. І перевірка на ньому не вартує того, щоб настільки ускладнювати процес рекрутингу, однозначно.

Створюється враження, ніби тобі не довіряють, а ти ж нічого поганого не зробив

Мене перевіряли на детекторі три роки тому, коли влаштовувалася на посаду Project Manager. Коли знайшла вакансію, не знала, що умовою для прийняття на роботу буде щось подібне. А як почула про поліграф, трохи здивувалася. Думала, що його мають проходити хіба правоохоронці й високопосадовці в державних компаніях. Мені пояснили, що я матиму доступ до конфіденційної інформації в компанії, тому їм важливо переконатися, що я не розголошуватиму її.

Я попросила HR дати мені трохи часу на те, щоб ухвалити рішення, чи проходитиму я перевірку. Вона поставилася з розумінням. Зрештою наступного дня я подзвонила і сказала, що згодна. Погодилася, бо не бачила й не чула різко негативних відгуків про компанію, а поліграф вирішила сприймати як умовність. Мені не було що приховувати.

Перевірка відбувалася безпосередньо в офісі. Спочатку поліграфолог пояснив мені нюанси процедури. Потім поставив кілька тестових питань. Наскільки я розумію, це потрібно, щоб побачити, як організм загалом реагує, коли я кажу правду, а коли намагаюся збрехати. Питали моє ім’я, дату народження тощо. А далі набір питань від компанії. Зараз вже не згадаю на 100%, але цікавило їх, чи порушувала я колись умови NDA, чи отримувала гроші від третіх осіб за конфіденційну інформацію щодо компанії, чи звільняли мене коли-небудь.

Хоча я і була впевнена у своїх відповідях, трохи нервувала. Все-таки поліграф — це стрес, бо ти боїшся, що апарат помилиться або що ти якось випадково поворухнешся і тобі зарахують це як брехню. Однак під кінець процедури я просто втомилася. Мені ставили питання приблизно дві години поспіль, тож наприкінці хотілося лише, щоб це скоріше завершилося.

Про результати перевірки мені не повідомили. Просто зателефонувала HR і сказала, що все окей, вони готові зі мною співпрацювати, перепитала, чи згодна я. Я тоді ще уточнила, чи будуть схожі перевірки знову. Вона сказала, що їх проводять лише під час найму.

Після цього я пропрацювала у компанії рік, а потім перейшла в іншу. Це було пов’язано суто з вигіднішою фінансовою пропозицією.

Поліграф для мене був цікавим досвідом. Чи погодилася б проходити його знову — складно сказати. З одного боку, я розумію компанію, яка хоче максимально убезпечити себе. З іншого, частково це мене зачіпає. Створюється враження, ніби тобі не довіряють, а ти ж нічого поганого не зробив. Хоча, коли я працювала, жодної недовіри чи чогось подібного мені не висловлювали, підозр чи розмов за моєю спиною не було.

Мені здається, що поліграф не є стовідсотково надійним методом перевірки людей на те, хороші вони чи погані. Якщо я сказала, що не винесла частину інформації про компанію за її стіни на момент процедури, це ж не означає, що я не зроблю так завтра чи за місяць.

Я вірю в те, що пристрій допомагає дізнатися правду про людину

Про поліграф мені повідомили на першій же співбесіді (посаду я б не хотіла озвучувати). До цього я поставилася нормально. Це доволі модна процедура, тож мені було цікаво пройти її.

У компанії пояснили, як все відбуватиметься. На практиці перевірка проходить у звичайній світлій офісній кімнаті. Сам апарат невеликий. До людини, яку перевіряють, підкріплюють дротики. Поліграфолог перебуває у кімнаті з тобою сам на сам. Атмосфера не напружена.

Питання стосувалися алкоголю, наркотиків, крадіжок, роботи на конкурентів тощо. Процес тривав близько двох годин.

Я не відмовлялася, бо всі проходять перевірку. І який сенс відмовлятися? Якщо є що приховувати, то я б зрозуміла роботодавця, який одразу відмовився б найняти такого працівника.

Загалом перевірка на поліграфі для мене продемонструвала турботу, лояльність і захищеність з боку компанії. І якщо така умова буде в іншій фірмі, я пройду поліграф. Я вірю в те, що пристрій допомагає дізнатися правду про людину. Адже багато реакцій непідконтрольні нам і справді можуть щось показати.

Могли раптово призначити перевірку — просто взяти й викликати на поліграф

Працював у компанії у відділі сапорту. Про перевірку на поліграфі почув на другий-третій місяць роботи. Я спокійно до цього поставився, бо раніше мені вже доводилося раз стикатися з детектором брехні.

Керівництво повідомило, що це обов’язкова процедура. Я не знав, чого очікувати. Але насправді було трохи цікаво, як це відбувається в нормальних компаніях. Бо до того я проходив перевірку на поліграфі в спеціалізованому центрі, й відчуття залишилися не найприємніші. Тому цього разу я уявляв, що все буде як у сценах з кінофільмів: темні кімнати з різноманітними незвичними приладами. Я вже тоді хотів будувати кар’єру у сфері інформаційної безпеки, тому й мав інтерес до процесу — а раптом першого разу це взагалі не була перевірка на поліграфі.

У кожній компанії перевіряють по-різному. В одних для цього облаштований кабінет, в інших тимчасово виділяють окреме приміщення, де є поліграф, камера і комп’ютер. Але у всіх таких перевірок спільне одне: процедуру проводить одна людина, ви сідаєте біля неї на стілець чи крісло. До вас підключають датчики й різні прилади, які відстежують дихання, імпульси. Поліграфолог просить говорити лише правду, прилад покаже, де ви могли скривити душею, оскільки фіксує найнезначніші реакції організму. Результати перевірки вам не повідомляють. Цю інформацію передають безпосередньо замовнику чи керівництву.

Процедура в середньому триває близько двох-трьох годин. Питання ставлять різні — кожна компанія сама визначає перелік того, що її цікавить. Я не впевнений, що можу озвучувати їх, тож не робитиму цього.

Особисто мені на таких перевірках хочеться спати. Можливо, спочатку я трохи нервував, відчував занепокоєння, але згодом воно минало.

Наскільки мені відомо, перевіряли на детекторі в компанії не всіх. Але в різних відділах було по-різному. Інколи могли раптово призначити перевірку — просто взяти й викликати на поліграф. Однак точно були співробітники, які відмовилися від цього. Невдовзі їх або звільнили, або вони звільнилися самі.

У мене було таке, що пристрій показав, ніби я збрехав, коли відповідав на питання. В результаті мене звинуватили в тому, чого я ніколи не робив. Однак, на щастя, замовник сам розповів мені про це і я зміг довести йому, що поліграф помилився. Тоді ситуацію зам’яли. Це було питання загального плану. Щось на кшталт: «Чи робили ви колись таке-то?», на що я відповів негативно, а поліграф показав, що в мене виражена реакція на це питання, що свідчить про брехню. Аби захистити себе, я пояснив і продемонстрував, що для того, аби вчинити ті дії, потрібен доступ певного рівня. Отримати цей доступ я б не зміг, навіть якби дуже захотів. Такого доступу в мене не було ані до перевірки на детекторі, ані в момент перевірки, ані після.

Думаю, у 80-85% поліграф показує правду, решта може бути огріхом. Але, як на мене, результат сильно залежить від поліграфолога.

Такий нюанс, як перевірка на детекторі брехні, не дуже вплинув на моє ставлення до компанії. Я стикався і досі стикаюся зі схожими вимогами. Багато компаній все частіше практикує цей метод перевірки співробітників. І якщо буде потреба пройти її знову, я пройду.

Якщо керівництву подобається грати в такі ігри — його право

Вперше з перевіркою на поліграфі я стикнувся, коли тільки почав шукати роботу в IT-компанії. До того у мене були лише фриланс-проєкти, а досвіду в розробці мав близько року. Побачив вакансію — потрібен Junior Front-еnd Developer на фінтех-проєкт. Звірив скіли — збагнув, що підходжу. Про перевірку на поліграфі у вакансії не йшлося. Про неї взагалі сказали після співбесіди з HR і сеньйором. Я здивувався, але подумав: «Чому ні? Я нічого не втрачаю. Подивлюся, що і як буде».

Для перевірки призначили окремий день. Якщо не помиляюся, це було за тиждень після звичайної співбесіди, бо на процедуру вже сформувалась черга чи щось таке.

Поліграф проходили просто в компанії. Там під це виділили окрему кімнату. Загалом все було як у фільмах чи серіалах: сидить людина, яку перевіряють, вся в якихось датчиках і проводах, навпроти — поліграфолог у костюмі, на столі ноутбук. Мене це радше смішило, ніж хвилювало. Я не дуже вірю в те, що поліграф — це надійний метод перевірки, тож не ставився до цього особливо серйозно, але відповідав чесно.

Мене розпитували орієнтовно півтори години. Були питання про те, чи брав я колись хабарі. А ще — чи намагався колись обманути клієнта. Формулювань точних не згадаю, але пам’ятаю, що відповідати мав: «Так», «Ні» або «Не знаю».

Про результати повідомили за тиждень. Я себе налаштував так: якщо пройду — молодець, якщо ні — не біда, бо поліграф не є частиною класичного найму на роботу у всіх компаніях. Але пройшов. Мені сказали щось на кшталт: «Поліграф показав, що ви порядна людина. Ми раді запропонувати вам місце в команді». Я погодився, звісно, бо умови були нормальні. Але, думаю, так можна втратити багато хороших спеціалістів, які просто не захочуть тратити свій час на додаткові перевірки. Ну і я не зовсім розумію, навіщо компанії витрачати додаткові кошти на це. Якщо не помиляюся, тоді це коштувало дві тисячі гривень. Вони ж не одну людину перевіряють — здається, це невигідно.

У компанії я пропрацював понад рік, а потім переїхав до Польщі. Чув, до речі, що та українська компанія ніби відмовилася від перевірок на поліграфі — не знаю, чи це так. У Польщі я розіслав резюме, певно, у 10 компаній, відповіла половина, і в чотирьох я проходив співбесіди. Одна з компаній заявила, що треба буде проходити перевірку на поліграфі. Я не став відмовлятися, бо хотів порівняти досвід, який вже мав в українській компанії. Виявилося, що все так само, просто питання відрізнялися. Судячи з усього, поляків більше цікавило, чи можу я бути шпигуном. Я здивувався, бо не претендував на посаду високого рівня і, відповідно, доступу до якоїсь суперсекретної інформації не мав би. Хоча перевірку пройшов і це зайвий раз потішило моє его, я таки пішов в іншу компанію. Вона здалася мені перспективнішою, і умови запропонували кращі.

Зараз точно можу сказати, що перевірка на поліграфі не є чимось, що змусить мене відвернутися від компанії. Тим паче, якщо там будуть цікаві проєкти і хороша оплата. Якщо керівництву подобається грати в такі ігри — його право. Мені не складно підіграти йому.

Ми також спілкувалися зі спеціалістами, які мають різко негативне ставлення до поліграфів, тому й відмовлялися проходити процедуру. На жаль, вони не дали розширену відповідь для статті.

Похожие статьи:
Реєструйтеся та приходьте на воркшоп «Робота з даними в середовищі R», який відбудеться 20 липня у Freud House. Це другий з серії...
Мы не будем говорить, что обучим каждого, Вам необходимо обладать базовыми знаниями в HTML, CSS, CMS, SQL, PHP для базового уровня и Ruby,...
[Для коретного відображення інтерактивних графіків, поверніть, будь ласка, смартфон у горизонтальне положення] Нещодавно...
На фоне “тотальных зрад” и общественного депрясняка, хочу предложить статью об украинском городе, у которого...
С развитием технологий мир меняется. Все больше функций и процессов автоматизируются, все менее востребован...
Яндекс.Метрика