Туда и обратно: почему украинские разработчики возвращаются в Украину после эмиграции

За последние 5 лет среди IT-специалистов усилилась тенденция к переезду за границу. Согласно опросу на DOU, твердо намерены вернуться только 5% эмигрантов. 19% опрошенных сказали, что точно не вернутся в Украину, 42% — скорее всего не вернутся.

Юрий Иванченко, Дмитрий Скороход и Антон Стремовский изначально возвращаться не планировали, но по разным причинам после нескольких лет жизни в Дании, Латвии и Израиле все же изменили свои решения. По просьбе DOU разработчики рассказали об эмиграции, плюсах и минусах жизни в выбранной стране и объяснили, почему решили вернуться в Украину.

Юрий Иванченко, 3,5 года прожил в Дании

В Копенгагене

До переезда я работал на позиции .NET Developer в компании Intego Group. Об эмиграции задумывался давно, ожидая спокойной жизни, высокого уровня социальных услуг и уверенности в завтрашнем дне. Однако, забегая наперед, скажу, что мои ожидания роматничного «поравалитика» не оправдались — цена, которую запросила Дания от меня как от иммигранта, оказалась завышенной и неконкурентоспособной.

Переехал в Копенгаген я в 2013 году. За время пребывания в Дании успел поработать в совершенно разных компаниях. Это был и «датский Амазон» — компания Saxo. И менее знаменитые компании вроде Nordic Insurance Software, которая производит программное обеспечение для страховых компаний. Везде занимал должность .NET-разработчика.

Что мне понравилось в Дании. Копенгаген — прекрасный город, очень красивый. В 15 минутах езды на поезде — третий город Швеции — Мальмё. 50 минут прямой рейс на Берлин. Дания — стабильная, спокойная и безопасная страна с хорошим уровнем общественных сервисов: общение с чиновниками по email, велодорожки, одна из самых лучших систем общественного транспорта в ЕС. Но лучшая — не значит совершенная: поезда запросто могут опоздать или вовсе быть отмененными из-за того, что неожиданно выпал снег.

Что не понравилось. Скандинавия — регион, где живут спокойной, размеренной семейной жизнью, но с одной поправкой: «где скандинавы живут спокойной, размеренной семейной жизнью». Никакой спокойной жизни для приезжих до получения постоянного вида на жительство не будет — только постоянные нервы и чрезмерная нагрузка (а это ~5-6 лет проживания и несколько непростых экзаменов по языку и культуре Дании). Проблема в том, что вам со своего дохода приходится делать несоразмерно бОльшие взносы в бюджет, чем местным, ведь правительство не может допустить падения их уровня жизни. А на приезжих правительству наплевать, приедут другие.

Меня возмущает, что люди платят за услуги, которые даже теоретически не смогут получить. В этом случае, по идее, нужно было бы им дать налоговую скидку на срок до обретения всех прав, как в Нидерландах.

Так что предложить среднему и старшему украинскому айтишнику Скандинавия может разве что перспективу. Перспективу остаться жить здесь на пенсии и дать возможность своей семье и детям жить в комфортной социальной среде. Но в Дании из-за агрессивных действий крайне правых партий, которые влияют на правительство, эта перспектива становится всё более и более призрачной.

Другая крайность западного мира, которая не так сильно представлена в Дании, но всё равно есть, — это политкорректность. Очень напрягает. Весь юмор, объявления, искусство — всё унормировано. Если случайно ляпнул что-то отдаленно оскорбляющее, то все на тебя уже смотрят как на сатану. Любое «непопадание» в местные моральные установки вызывает шок на лице и т. п. Для меня это как прогулки по минному полю.

В Дании принята скандинавская «уравниловка» уровня жизни всех граждан: уборщица или кассир тут может себе позволить путешествия по Европе. Айтишники тут получают обычную среднюю зарплату, на которую можно нормально жить — не так комфортно, как в Украине. Однако если сравнивать двух опытных программистов в Киеве и в Копенгагене, то из-за низких налогов киевский смог бы откладывать гораздо больше копенгагенского. Мы волей случая и благодаря собственным усилиям оказались в уникальной ситуации, когда можно получать столько же или даже выше, чем в странах Новой Европы, при этом отдавая символические цифры в виде налоговых отчислений.

Почему решил вернуться в Украину? Вернулся я не сугубо из-за денег и потребления, а из-за того, что в Дании начала сильно ухудшаться ситуация с интеграционными правилами: правительство в одностороннем порядке усложнило правила игры для highly-skilled специалистов.

Когда мы переезжали в Данию, то там было всё очень хорошо в плане взаимоотношений с иностранцами. Требования были справедливыми, социалка работала. Но потом произошли теракты в центре Копенгагена и сразу за ними были выборы — такое вот фатальное совпадение. Второе место по численности в парламенте заняла партия националистов.

Они начали политику, согласно которой:

  • Ужесточили требования по языку. Из-за этого мой период обучения вырос вдвое.
  • Ввели новый экзамен по культуре. Все старые знания были потеряны, а новый экзамен не могут сдать даже сами датчане. Этот экзамен уже стал предметом шуток у датчан. Например, работник одного из сети магазинов Irma сделал такую рекламу: «Мы не можем сдать этот экзамен, но у нас самый лучший кофе».
  • Увеличили требование к размеру заработной плате.

К тому же, стал появляться специфический идеологический фон: местами откровенный национализм, формализованный в государственных политиках. Например, купить жильё иммигранту намного труднее просто потому, что он иммигрант и т. д и т. п.

Таким образом, после последних усложнений интеграционных правил я перестал видеть мотивацию для себя. Изначально я смотрел на эту страну с перспективой остаться и пустить корни, но страна решила в одностороннем порядке отдалить эту перспективу. Я не считаю это нормальным и справедливым. Я — не ресурс, не биоматериал какой-то, которым «затыкают социальные дыры». Это был двухсторонний договор, но он был нарушен в одностороннем порядке. Так как никаких особых санкций ввести против страны я в одностороннем порядке не могу, я принял решение уехать.

Подытоживая, скажу, что Первый мир — это безусловно одно из самых лучших мест для жизни на планете, но не стоит его идеализировать. Не стоит ставить себе переезд как самоцель и забывать о том, что в ЕС практически везде жить не так приятно, как в Украине. Жизнь одна, нужно успеть насладиться ею. А переехать можно всегда.

Да и вообще, не нужно рассматривать переезд как перелом в жизни. В развитых странах люди ездят всю жизнь туда, где есть работа и условия. Нужно и нам учиться так делать.

Дмитро Скороход, 2 роки прожив у Литві та Латвії

Порт Клайпеда, Литва

До переїзду за кордон я працював на позиції iOS Developer у компанії Software MacKiev. До того, щоб поїхати жити в іншу країну, мене підштовхнула участь у Євромайдані. Я усвідомив, що Україна і країни Балтії мали спільні стартові позиції та спільні проблеми після звільнення від радянської окупації. Але Литва, Латвія та Естонія досягнули членства в Євросоюзі, зоні євро та Шенгені. Я захотів побачити ці країни зсередини та зрозуміти секрет їхнього успіху, щоб у майбутньому повернутися в Україну та допомогти їй стати такою ж успішною.

На той момент у Литві діяла програма, яка дозволяла проживати в країні підприємцям, що ведуть там будь-який бізнес. Мене підтримав мій батько, PHP Developer, і ми вирішили поїхати разом. За 3 тис. євро ми купили двокімнатну квартиру на головній площі міста Науйойі-Акмянє та займалися там програмуванням.

Проте через деякий час у зв’язку з міграційними ризиками Литва змінила законодавство: тепер, щоб проживати в країні, треба було взяти на роботу мінімум трьох литовців. Наш маленький бізнес не був готовий до таких змін, і я почав шукати роботу, яка дозволила би мені залишатися в Балтії.

Шукав у всіх трьох країнах. Дуже швидко отримав пропозицію працювати у столиці Латвії, Ризі, в якості Senior iOS Developer в компанії Accenture. Так я знову змінив країну.

Проти країн Балтії Росія веде інформаційну війну так само, як проти України. Мені сподобалося те, як ці країни відповідають на агресію: розвитком і боротьбою з корупцією. Наприклад, Литва займає 13 місце в світі за швидкістю мобільного інтернету 4G і 3 місце за покриттям. Латвія — на 18 місці за швидкістю та на 23 за покриттям. За Індексом економічної свободи Естонія займає 6 місце в світі, Литва — 16, Латвія — 20, Україна — 166.

Що мені сподобалось у країнах Балтії. Тут дуже серйозна увага приділяється розвитку IT і бізнесу. Чиновники не просто роблять гучні заяви про роль IT в економіці, але і створюють сприятливе законодавство, а ще відвідують IT-компанії. Так, компанію Accenture, у якій я працював, тоді відвідав віце-президент Єврокомісії Валдіс Домбровскіс. Щодо законодавства, достатньо знати лише один факт: у Латвії та Естонії нульовий податок на нерозподілений прибуток, що мотивує бізнес не виводити гроші з економік цих країн.

Тут офіційне працевлаштування: те, що в Україні називається «за трудовою книжкою». Це гарантує гідну пенсію, адже сплачуються великі податки, внески в пенсійний фонд та інші соціальні фонди.

Розробник з 7 роками досвіду може мати в Латвії зарплатню 3000 євро на руки, при цьому державі буде сплачено додатково 2250 євро. Розробники рівня Middle/Senior з меншим досвідом можуть розраховувати чистими на зарплатню в діапазоні 1000-2500 євро. Таким чином, сума на руки плюс-мінус дорівнює тій компенсації, яку цей спеціаліст з його технологією та досвідом мав би в Україні. З тою лише різницею, що в Україні програміст-ФОП матиме мінімальну пенсію, а якщо надовго захворіє, ніхто йому не платитиме. Коли в Латвії після нещасного випадку я потрапив у лікарню на два місяці, держава компенсувала мені 80% зарплатні за весь період перебування на лікарняному, а страхова оплатила лікування. Після цього я вийшов на роботу, де мене чекали, і став вже просто-таки закоханим у Латвію і впевненим, що так, як у них, повинно бути і у нас в Україні.

Докладніше про особливості життя та роботи в Латвії я розповідав у окремій статті.

Що не сподобалось? Не сподобалося те, як Литва вчинила з підприємцями. Всі до останнього сподівалися, що дозволять залишитися тим, хто вже живе в країні. Але влада прийняла рішення всіх прогнати, включаючи тих, у кого діти вже навчалися у школах і садочках литовською мовою. Програмісти ще змогли залишитися через працевлаштування, а от перукарі, сантехніки тощо були вимушені їхати додому.

Чому вирішив повернутись в Україну? Скажу чесно, що я часто шкодую про те, що повернувся. Але зробив так, бо відчував провину за те, що у роки війни з Росією я за кордоном. Головне, що я зрозумів, — це те, що я тут маленький програміст, який може вирішувати проблеми на рівні ієрархії в’юх у в’ю контролері або співвідношення класів у програмі. Для вирішення глобальних проблем України, — як-то непрозорість влади, погане бізнес-середовище, корупція, — нікому мій міжнародний досвід не потрібен. Максимум, що я можу робити, — це битися головою об стінку з вимогою створити Антикорупційний суд.

Тим, хто тільки думає про переїзд, я можу порадити не вагатися, а сідати за пошуки роботи за кордоном. Наша проблема в Україні у тому, що ми абсолютно не знаємо іноземних мов, крім російської. Наша англійська звучить убого. А мову на гідному рівні ви можете вивчити тільки в країні, де на ній говорять. Кожен, хто хоча би декілька років провів за кордоном та повернувся, на українському ринку праці має додаткову цінність за рахунок знання мов. А хто не повернувся, має впевненість у своїй старості та у майбутньому своїх дітей.

Я сам у майбутньому готовий знову пожити ще декілька років за кордоном та здобути новий життєвий досвід. Але не зараз. У ці складні для країни часи хочу побути тут. Не можна просто так повернутися в Україну, фекнути та поїхати назад в благополучні країни. Життя в Україні зараз — це теж унікальний досвід. У 90-ті країнам Балтії говорили, що вони не зможуть потрапити в Євросоюз, зараз це говорять нам. Я налаштований на те, щоб в міру своїх можливостей змінювати Україну.

Антон Стремовский, 10 лет прожил в Израиле

Иерусалим, вид с Башни Давида

Я работаю в IT с 2002 года. До переезда за границу я админил сеть на одной из баз в крупной компании, которая занималась производством винно-водочных изделий и сладостей. До этого работал в госнадзоре охраны труда в Запорожье: писал внутренний софт на PHP и по совместительству был внутренним Helpdesk — так как у нас все работали на Linux, помощь требовалась часто.

Переехать и пожить заграницей я хотел давно, но смог реализовать свой план только в 2004 году. Я оформил документы и уехал жить в Тель-Авив на ПМЖ, мало представляя, что меня там ждет и что это за страна. У меня есть еврейские корни, потому мне сразу в аэропорту выдали гражданство в одностороннем порядке.

Работу заранее я не искал. Поначалу брался за черную работу, мыл посуду, протирал пыль в крупной Hi-Tech компании. Через 4 месяца устроился в техподдержку к одному из провайдеров. Благодаря знанию иврита меня взяли очень быстро.

Спустя несколько лет я решил немного сменить род деятельности и перешел на должность Asterisk VOIP Engineer, изучив IP-телефонию с нуля. В этой области я проработал почти 8 лет, а затем решился попробовать себя в iOS-разработке. Учил все по книжкам, видеоурокам, спрашивал друзей, общался с другими опытными разработчиками.

Забегая наперед, скажу, что поработать iOS-разработчиком в Израиле мне так и не довелось. Но я получил оффер от украинской компании, что и стало причиной возвращения.

Что мне понравилось в Израиле. Я прожил в Израиле 10,5 лет — за это время были и радости, и разочарования. Мне нравилась полная доступность всего. Страна омывается тремя морями — Средиземным, Мертвым и Красным — последнее, правда, далеко. Здесь тепло 9 месяцев в году, в домах всегда есть горячая вода от солнечных бойлеров. К плюсам можно отнести хорошую медицину, чистые поликлиники. Гражданам Израиля доступен безвизовый въезд в более 140 стран, включая Канаду, Австралию и Новую Зеландию.

Люди позитивные и улыбчивые. Конечно, в любой стране есть плохие люди, но тут их меньшинство.

Что не понравилось. Жизнь в Израиле очень дорогая. Например, если вы не программист, то ваша зарплата будет колебаться между 6-9 тыс. шекелей ($1700-2600), и это очень мало. Зарплаты IT-специалистов зависят от опыта работы и области. Например, Android/iOS с 1-3 годами опыта получает 20-22 тыс. шекелей ($5700-6300), с опытом 3-5 лет — 22-25 тыс. шекелей ($6300-7100). Цифры приблизительные, основаны на статистике HR-компаний.

Аренда квартиры дорогая: для одного человека 1-2 комнаты обойдутся в 2500-3500 шекелей ($700-1000). Налоги большие, система налогообложения прогрессивная: чем больше зарабатываете, тем выше процент.

Не очень хорошо работает общественный транспорт. В Шаббат ни транспорт, ни магазины, как правило, не работают.

Почему решил вернуться в Украину? В Израиле я прошел большую школу жизни, набрался опыта, получил языковую практику. Но некоторые ожидания по поводу разработки, к сожалению, не оправдались. Тут сложнее, чем в Украине, найти работу, особенно для iOS-программистов, так как многие компании перевели свои мощности в Украину, Россию и Беларусь. В основном в Израиле котируются C, C++, C#, Java Enterprise, в меньшей степени веб-разработчики.

Изучая iOS, я написал свое первое приложение «Новости Израиля» — это была лента новостей, которые я распарсил с одного израильского ресурса. Приложение получило около 1500 уникальных загрузок. Друзья регулярно пользовались, и все хвалили. Однако меня никто не брал на работу из-за недостатка опыта.

Именно поэтому я и решил вернуться в Украину, получив оффер от запорожской компании. Меня взяли без опыта iOS-разработки — и я согласился, рискуя всем, что у меня было в Израиле. Мне пришлось оставить все ради этой цели. Однако гражданство Израиля я не потерял, так что вернуться всегда успею.

Мне кажется, нет идеальной страны. Обычно я всем советую съездить за границу, поработать там, чтобы убедиться, что мешки с деньгами сами по себе нигде с неба не падают, молочные реки и кисельные берега не текут. Но можно получить очень стоящий жизненный опыт.

Все почему-то думают: «Вот я уеду и заживу» — но это заблуждение. В любой стране есть свои аферисты, которые стремятся нагреть руки на неопытных мигрантах.

В будущем я бы хотел поработать в Лондоне или где-нибудь в Германии. Я был и там, и там, и мне очень понравилось. Хотя жизнь в этих странах не дешевая. Но пока меня все устраивает в Украине. По крайней мере, тут я не отдаю за жилье 40% дохода. Все познается в сравнении.

Похожие статьи:
[Про автора: Анастасія Чистенко — HR Team Leader в компанії INSART, співорганізатор проекту Smart Club] В останні роки компанії з українського IT...
У квітні цього року у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт № 9211, який неформально називають «Маски-шоу стоп 3». Він має...
Що IT-компанії в Україні дарували на зимові свята своїм працівникам? За традицією DOU підготував фотоогляд подарунків, які...
  По техническим характеристикам устройства уже не уступают ноутбукам Любой пользователь, который намерен приобрести...
Меня зовут Оксана Носенко, я Senior Data Analyst в ZEO Alliance и лектор онлайн-школы robot_dreams. Занимаюсь аналитикой в разных IT-компаниях...
Яндекс.Метрика