Маркіян Іванічок — про те, як зламати стереотипи і влаштуватись web-розробником в 16 років
Маркіян Іванічок з Івано-Франківська почав займатись вебом в 14 років і вже в 16 перейшов у школі на екстернат, щоб працювати в ІТ-компанії. З осені минулого року йому вдалось влаштуватись на посаду frontend розробника в Letzgro.
— Маркіян, як в тебе з’явився інтерес до ІТ? В якому віці?
Мене з дитинства цікавив технічний напрям — автомобілі, конструювання, навіть була дитяча мрія створити свій автомобіль на водні. Потім вдома з’явився комп’ютер, мені тоді було 10, і все пішло трохи в іншу сторону. А почалось з ігор, як, певно, і в усіх, потім вчив офісний пакет. Через кілька років прийшла думка, що можна і самому щось створювати, а не тільки використовувати.
— І ти почав вчити якісь технології?
Так, але самотужки процес не дуже пішов, бо я не розумів, звідки можна брати інформацію. Не був обізнаний навіть у можливостях гугла, що там можна щось шукати і справді знаходити.
Але мені повезло, я випадково почув, що в нашому місті відкрилась Школа комп’ютерної майстерності. Мене це зацікавило, я одразу туди пішов і десь два роки там провчився. На першому році там давали офісні пакети, вчили робити презентації, а на другому вже почали давати щось ближче до програмування — HTML, CSS. Навчаючись там, я побачив шлях розвитку себе як айтішника.
Згодом став розумітися на технологіях краще, ніж ті вчителі, що мене вчили. Тоді вже стало нецікаво, і я продовжив вчитись самостійно.
— А в школі на інформатиці вам програмування не давали?
Ні, не було такого, хіба що якісь базові основи алгоритмізації вивчали. Та і неправильно примушувати вчити всіх програмувати, адже не всім це подобається. А взагалі, технології у ІТ наскільки швидко змінюються, що шкільна програма не встигає інтегровуватися, і за всіма прогнозами ця швидкість буде тільки зростати. Тому, як на мене, вивчення інформатики у школі у такому форматі, як зараз, немає змісту.
— То ти продовжував вчити web чи зацікавився іншими напрямками?
В школі, з якої все почалося, навчали саме веб-програмуванню, тому і почалося з нього. Але я не шкодую, адже тепер бачу, що за вебом майбутнє. Зараз все туди мігрує.
Спочатку я довго захоплювався анімацією, вивчав можливості 3D в CSS, будував кубіки, робив 3D сайти. Потім зацікавився jQuery, щоб анімувати більш красиво. Згодом зрозумів, що jQuery — це лише обгортка, і щоб займатись реальним веб-програмуванням, треба знати JavaScript, тож кілька місяців вивчав його.
— Серед однолітків, однокласників є друзі, які теж цікавляться ІТ?
Серед однокласників — ні, на жаль, немає. Але одного однолітка знайшов якраз за допомогою DOU — ви рік назад публікували інтерв’ю з Яросолавом Виговським. Я йому написав, ми почали спілкуватись, і саме він мене надихнув поступити в школі на екстернат і піти працювати. Тож з початку
Також є товариш з мого міста, Івано-Франківська. Його звати Влад, вiн на рік молодший за мене і теж займається веб-програмуванням. Під моїм впливом скоро на роботу піде :)
— Як тобі вдалось знайти роботу?
Я поставив це собі за мету. Насправді, роки не відіграють таку велику роль, бо є дефіцит ІТ-спеціалістів, і тому якщо людина має скіли, то деякі компанії готові закривати очі на вік. Я почав шукати ще на початку літа минулого року. Ходив по конференціях, де виступали представники компаній, дізнавався про вакансії. Діставав рекрутерів і таки отримав оффер :)
— На роботі колеги до тебе серйозно ставляться? Не сприймаюсь як дитину?
Взагалі і так, і ні, але більшість відноситься з повагою, як і до старших співробітників, різниці не проводять. Це ж ІТ все-таки :)
— Не жалкуєш, що кинув школу?
Звичайно ні, бо в школі мені було нудно, а тут нові перспективи, новий розвиток, нові можливості — це те, що я хотів. В школі я фактично в останні роки на половину уроків вже не ходив, нецікаво було. Намагався фільтрувати і вивчати тільки те, що дійсно вважав за потрібне для себе з шкільної програми. До того часу у мене вже фактично сформувався план мого подальшого розвитку, в який багато шкільних предметів не входили :). Через це і почали з’являтися думки, що освіта не може бути колективною, особливо в старшій школі.
Та і завдання школи — не напхати знаннями, які потім, скоріше за все, не знайдуть застосування, а запалити вогник у серці учня. Тому під час навчання в школі в мене виникло сотні думок, як можна покращити навчальний процес, щоб навчання не було нудним, а більше нагадувало цікаву гру. Люди не мають вчитись під примусом, їм повинно бути цікаво.
«Учень — це не посудина, яку треба заповнити, а факел, який треба запалити» — Плутарх.
— А тебе батьки підтримували? Як вони віднеслись до такої ранньої роботи?
Спочатку було складно, бо я і уроки прогулював, і за комп’ютером сидів довго, а їм це не подобалось. Не вірили, що з мого захоплення може щось вийти у таком ранньому віці. Але я довів це справою, знайшовши роботу, — і тепер повірили, підтримують.
Звичайно було складно, що з самого початку не було такої людини, яка могла б підтримати, підказати, де шукати інформацію. Якщо б така людина була, то було б набагато легше.
— Які в тебе подальші плани? В університет будеш поступати?
Думаю, буду, але точно не в український. До
— До речі, як в тебе з англійською?
Щодо англійської, то ще кілька років тому мій рівень був дуже поганим, але коли я зрозумів, що вона мені справді потрібна, то почав активно вивчати, поглиблюватись — читати технічні книжки. Зараз вже можу читати англійською і майже не дивитись в словник.
З розмовною мовою трохи більш проблем, адже мало практики, але я розраховую на роботі це підтягнути, спілкуючись з іноземними замовниками.
— А що далі? Повернешся до України чи хочеш залишитись жити за кордоном?
Навряд чи повернусь, адже Силіконова долина не в Україні, а весь вир там. Хотілось би вірити в Україну, але поки я не бачу, щоб щось принципово мінялось на краще. Лише маленький відсоток людей змінився, і цього не досить, щоб вплинути на всю ситуацію.
— Ти вже бачиш якийсь конкретний шлях, чого ти хочеш досягти? Може, є якісь амбіції?
Конкретної дороги ще не бачу, думаю, вона з’явиться з часом, коли я більше зрозумію світ. Але якщо казати абстрактно — я хочу змінити життя, вдосконалити його, залишити в ньому свій слід.
— Що можеш порадити талановитим одноліткам?
Якщо бачиш можливість, то бери її, не сумнівайся — у тебе вийде. Навіть якщо не вийде, то буде незабутній досвід, адже краще спробувати і пошкодувати, ніж не спробувати і шкодувати. І не треба боятися здатися унікальним, вискочкою чи божевільним, адже якраз такі люди змінюють світ!
